Вступ Болгарії у Другу світову війну та позиція провідних держав антигітлерівської коаліції

Перші бойові групи по декілька бійців, які були створені вже в липні 1941 p., порушували комунікації гітлерівців, здійснювали диверсії, організовували саботаж, вели розвідку та добували зброю. Водночас створювалися партизанські загони (чети). З території СРСР здійснювалося мовлення радіостанцій «Христо Ботев» і «Народний голос».

За рішенням розвідуправління генштабу Червоної армії та закордонного бюро БРП близько ста болгарських політемігрантів у серпні 1941 р. були заслані на літаках і підводних човнах до Болгарії з метою ведення розвідки та диверсій проти гітлерівців. Однак несприятливі умови зашкодили проведенню десантування, в результаті чого переважна більшість добровольців загинула.

Радіостанція «Христо Ботев» 17 липня 1942 р. передала підготовлену БРП програму Вітчизняного фронту (ВФ), яка передбачала: розрив союзу Болгарії з Німеччиною та іншими державами «фашистської осі»; встановлення відносин дружби і співробітництва з державами антигітлерівської коаліції; скасування монархічного режиму та формування національного уряду; демократизацію суспільства, відновлення основних прав і свобод. Однак до кінця року лише Н. Петков (БЗНС – «Пладне») та К. Георгієв (НС «Звено») погодилися взяти участь у створенні фронту. Всі інші партії ліберально-демократичної опозиції відмовилися від співробітництва з компартією, що значною мірою спричинювалося недовірою до керівників БРП та невдоволенням їхніми претензіями на керівну роль у русі Опору.

Особливу увагу в зовнішній політиці Болгарії 1941-43 рр. слід приділити радянсько-болгарським відносинам. Опинившись у ворогуючих таборах, обидві країни не мали наміру розірвати офіційні стосунки і лише обмінювалися різкими заявами. Наприкінці 1941 р. СРСР залишився єдиною країною антигітлерівської коаліції, що зберегла дипломатичні відносини з Болгарією. У поєднанні з нелегальними каналами проникнення до країни та русофільськими вподобаннями населення це надавало можливості не тільки одержувати інформацію про стан фашистського блоку, але й впливати на громадську думку та політичні кола. Все це надавало СРСР перевагу над іншими членами антигітлерівської коаліції. Щоразу, коли виникала необхідність одержати відомості про ситуацію в Болгарії, союзники змушені були звертатися до Москви.

Відмінності в ставленні трьох держав до Болгарії повною мірою пояснювались відсутністю в них у той час спільної політичної лінії, що було характерним для етапу становлення антигітлерівської коаліції.

На завершальному етапі формування антигітлерівської коаліції (грудень 1941 – червень 1943 рр.) можна говорити про три самостійні політичні лінії, неузгодженість яких певною мірою пояснювалась різним часом вступу кожної з держав у війну. Намагання всіх трьох країн утримати Болгарію від приєднання до фашистського блоку та вступу у війну виявило об’єктивний збіг їх інтересів та створило передумови для проведення в майбутньому спільної політики. Напад Німеччини на СРСР та початок утворення антигітлерівської коаліції ще більше розширили можливості для цього. Але на практиці ситуація не змінилася, і кожна з трьох держав продовжувала проводити в Болгарії власний курс.

Перешкодою до шляху вироблення союзними державами спільної політики була протилежність їх стратегічних інтересів як на Балканах у цілому, так і в Болгарії. В першу чергу це стосувалося СРСР та Великої Британії. Обидві країни бачили в майбутньому Болгарію зоною власного впливу. Тому Радянський Союз вважав неприйнятним британський план включення Болгарії в балканську конфедерацію. Зі свого боку, Велика Британія уникала підписання з Москвою довгострокової політичної угоди, маючи намір у майбутньому протистояти радянській експансії у Південно-Східній Європі. Сполучені Штати дотримувалися в цій суперечці позиції спостерігача. Але формування всередині антигітлерівської коаліції англо-американського союзу мало, з часом, привести їх до підтримки британської позиції в балканських справах. Проте в середині 1942 р. суперечності з питань Болгарії та Балкан були другорядними і не могли суттєво вплинути на завершення процесу формування антигітлерівської коаліції.

Влітку 1942 р. у Болгарії була створена коаліція лівих антиурядових сил, яка отримала назву Вітчизняного фронту. Відносини трьох держав з Болгарією в цей час не зазнали суттєвих змін. Англійцям не вдалося зміцнити зв’язки з опозиційними колами всередині країни. Політика американців, як і раніше, була пасивно-очікувальною. Утворення Вітчизняного фронту уможливлювало об’єднання широких суспільних верств, що сповідували антифашистські та русофільські погляди. Це об’єктивно сприяло зміцненню авторитету СРСР у країні.

Наприкінці 1942 р. антигітлерівська коаліція мала перспективу незабаром перенести воєнні дії на Балкани, що закономірно мало викликати активізацію дій щодо Болгарії, в першу чергу з боку США та Великої Британії, з метою її нейтралізації або залучення на свою сторону. Але відсутність єдиного підходу до такого корінного питання, як відкриття другого фронту, неминуче передбачало наявність у майбутньому суперечок при вирішенні окремих проблем, зокрема й таких, як політика в Болгарії.

Перемога під Сталінградом змінила хід війни та розташування сил усередині антигітлерівської коаліції. Перемога під Курськом закріпила ці зміни. Президент Ф. Рузвельт усе більше схилявся до думки про можливість тісної співпраці з СРСР під час війни та після її закінчення. Прем’єр-міністрові У. Черчіллю