Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у дітей старшого дошкільного віку у процесі ігрової діяльності

Однак людина стає людиною лише взаємодіючи з людьми. „Свідомість закону, моральне розуміння волі закладається лише спільності, у контексті з людьми, – підкреслює Софія Русова. – Для окремої особи, відірваної від громадського життя, не існує закону, не виявляється безумовної ідеї добра. Лише в спільності, у спільному житті всіх людей складається моральний і юридичний закон, моральні завдання та обов'язки» [52]. Тому у вихованні гуманізму Софія Федорівна чільне місце надає оточенню дитини, оскільки з оточення діти „переймають усе, у чому бачать якийсь інтерес, переймають і добре, і зле, красне й іншого разу – бридке. Через те й треба, щоб вони у своєму оточенні бачили найбільше добра і краси» [52]

Особливого значення С. Русова надає сімейному оточенню, оскільки „родинне виховання найкраще, бо в його основі лежить ласка матері». Мати, яка є „найкращим керманичем розвитку психології дитини, – природна вихователька своїх дітей, яка інший раз і без наукової підготовки, інстинктом уміє читати в дитячій душі й розуміти її. У сім'ї виховується повага до старших, взаємодопомога, співчуття. А педагоги повинні стати добрими порадниками для батьків і продовжувача сформування гуманних рис, які заклали батьки.

Софія Русова також визначає такі засоби виховання гуманних рис у дітей, як гра, праця, народні, сімейні свята. На її думку, гра для дитини – найкраща насолода, бо в ній виявляються всі її переживання, нахили, почуття, вчинки. У вихованні взаємодопомоги, доброзичливості, співчуття особливого значення вона надає спільній праці дітей. „У цій гармонії індивідуальної волі й спільного гуртового порядку й лежить зерно громадянського виховання дітей, перемога людського, товариського елементу над звірячим, самовільним, шкодливим, який існує в кожній дитині».

Софія Федорівна Русова вважає, що для виховання гуманізму в дітей особливе значення має підготовка педагогів, яка б «пособила виявити усі найкращі людські почуття вихованців і захопила їх бажанням стати добрими, гарними людьми».

Успіхи у навчанні та вихованні дітей визначаються низкою чинників, кожен з яких є досить вагомим. Важливим чинником дитячого розвитку виступає особистість педагога, який бере на себе роль вчителя та вихователя.

Аналіз роботи дошкільних закладів свідчить про те, що не всі вихователі приділяють достатню увагу формуванню позитивних взаємин дітей у процесі їх повсякденного спілкування, часто пускають їх на самоплив. Тоді в групі виникають стосунки, які не лише гальмують розвиток у дошкільників доброзичливого ставлення до своїх товаришів, а навіть породжують відверто неприязні прояви щодо однолітків – черствість, байдужість, приниження гідності іншого тощо.

Взаємини у колективі вибудовуються на засадах доброзичливості, готовності за будь-яких обставин допомогти товаришеві. Ознаки колективізму виявляються в готовності виконувати посильні справи, необхідні для окремих дітей і групи загалом, у безпосередній радості не лише за свої успіхи, а й за досягнення товаришів. Діти у колективі організовані, відповідальні за справу, спільні речі.

Висвітлення питань, які розкривають шляхи формування позитивних взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.

 

 

Проблема етичного розвитку, або формування моральних якостей особистості дошкільнят, стояла перед педагогами завжди. Як показують соціологічні дослідження, проведені серед батьків і вихователів, найціннішими якостями дітей, незважаючи на захоплення раннім інтелектуальним розвитком, і ті і інші вважають доброту і чуйність. Практично всі освітні програми для дітей дошкільного віку містять розділ, який спеціально присвячений вихованню моральних якостей особистості, хоча називатися предмет такого виховання може по-різному: «соціально-емоційне» виховання, або «моральне» виховання, або формування гуманного ставлення до інших людей і пр. Важливість цього завдання очевидна. Саме в дошкільному віці складаються основні етичні інстанції, оформляються і зміцнюються основи особистості і ставлення до інших людей. Разом з тим методи такого виховання далеко не настільки очевидні і являють серйозну педагогічну проблему. [13, c. 45]

Як можна навчити дитину бути добрим?

З якого віку потрібно починати виховувати в дітях гуманне ставлення до оточуючих? Чи можливо взагалі виховання моральних якостей, або вони закладені природою і не схильні до педагогічним впливам?

Багато вітчизняних психологи і педагоги намагалися відповісти на ці питання. Значне число досліджень присвячено проблемам становлення моральних і етичних основ особистості, їх витоки, розвиток і можливості корекції.

До методів, які забезпечують створення у дітей практичного досвіду суспільної поведінки, відносяться:

• Виховання моральних звичок;
• Приклад дорослого або інших дітей;
• Цілеспрямовані спостереження за працею дорослих або грою дітей;
• Організація спільної діяльності;
• Спільна гра.

Моральне виховання дітей пропонується здійснювати в самих різних умовах: у побутовій та повсякденній діяльності, в грі і на спеціально організованих заняттях.

Теперішній час характеризується надзвичайною варіативністю і різноманітністю програм дошкільної освіти. Ми зупинимося на найбільш популярних програмах, затверджених Міністерством освіти РФ. До них відносяться: «Розвиток», «Веселка», «Золотий ключик», «Дитинство», «Дружні хлопці», «Витоки». При аналізі програм нас буде цікавити не конкретний зміст і загальна ефективність, а спрямованість тієї чи іншої програми на моральне виховання дитини. Ми спробуємо, перш за все, окреслити цілі і завдання, пов'язані з моральним вихованням дітей, і ті