Визначні місця Дніпра

 

1. Мерефо-херсонський міст

2. Миколаївська (бряньська) церква – будинок органної та камерної музики

3. Яковлєвський сквер – оперний театр

4. Катерининське міське кладовище-стадіон «Металург»

5. Комерційне училище імені Миколи ІІ – Облрада

6. Потьомкінський палац – палац студентів

Використана література

 

 

Життєдайними артеріями нашого міста завжди були його мости через Дніпро. Після спорудження у 1884 році першого стаціонарного металевого велетня, черезпівстоліття в Дніпропетровську було зведено ще один неординарний залізничний міст – Мерефо-Херсонський.

 

Рис. 1. Мерефо-Херсонськийміст

 

Спорудження двохярусного металевого мосту – за проектом академіка Г. П. Передерія – розпочалося в 1914 році в зв'язку з будівництвом Мерефо-Херсонської залізниці. Верхній ярус, з однією колією, призначався для руху поїздів, нижній – автогужового транспорту, транспорту, який по залізобетонній естакаді мав виїздити на територію острова, а звідти – арковим мостом через річкову протоку на правий берег Дніпра.

У 1914-1916 рр. у процесі будівництва мосту були зведені 22 опори під його металеві ферми. На цьому роботи були припинені, оскільки участь Росії у Першій світовій війні вимагали колосальних затрат (у тому числі в металі).

Питання про відновлення цих робіт постало лише в 1929 році, коли було прокладено останню дільницю Мерефо-Херсонської залізниці між станціями Лоцманка й Апостолове.

Для введення в експлуатацію всієї магістралі потрібен був весь міст; який з'єднав би розташовані на правому й лівому берегах Дніпра станції Лоцманку і Нижньодніпровськ-Вузол.

Розробку нового проекту моста було доручено «Дніпротрансу». Його автором став молодий талановитий інженер Микола Колоколов. Ним передбачалося використати 23 старі опори (з їх надбудовою) і спорудити 15 нових. Але, на відміну від дореволюційного проекту, прольоти мосту, за винятком двох середніх, мали бути не металевими, а із залізобетонних конструкцій у вигляді 31 арки.

Новий проектвикликав неоднозначне ставлення до нього з боку спеціалістів в галузі мостобудування. Адже світова практика ще не знала прикладів спорудження таких грандіозних мостів із залізобетону.

Та не зважаючи на це, переміг молодий, маловідомий інженер, бо прихильників новаторських методів будівництва, що давали величезну економію металу, виявилося тоді більше, ніж скептиків.

Почалося спорудження мосту, причому такими темпами, яких знову-таки не знала світова практика: всього за 16 місяців (1931-1932 рр.). такі рекордні темпи були зумовлені, по-перше, високим трудовим напруженням будівельників, по-друге, прогресивними методами зведення мосту. Так, для транспортування бетону була споруджена, підвісна канатна дорога і легкі кабель-крани подавали його безпосередньо до щитових опалубко, які формували арочні прольоти. Широко застосувалося дугове електрозварювання. Про масштаби цих робіт говорить хоча б такий факт: для виготовлення дерев'яних деталей (кружал, опалубко тощо) був спеціально створений деревообробний завод, на якому було перероблено 27 тисяч кубометрів деревини.

 

Рис. 2. Мерефо-Херсонський міст

 

21 грудня 1932 року перший поїзд (пасажирський), у вагонах якого, прикрашених транспарантами, були будівельники, почесні гості, під звуки оркестру і гудки паровоза, відійшов від станції Лоцманка і, перетнувши по красеню-мосту Дніпро, прибув на станцію Нижньодніпровськ-Вузол, де його урочисто зустрічали жителі міста.

У роки Вітчизняної війни міст неодноразово ставав мішенню для фашистських бомбардувальників, потім він був підірваний – спочатку в 1941 році під час відступу радянськими, а в 1943 р. – німецькими саперами, внаслідок чого від нього залишилися лише кілька пошкоджених лівобережних прольотів.

Відбудували міст, а фактично спорудили його заново, у 50-ті роки. Автором третього проекту, в якому були збережені основні компоненти попереднього, став інженер «Дніпротрансу» Євген Григорович Тетерук.

Надійно і безперебійно виконуючи вже не одне десятиріччя своє функціональне призначення, Мерефо-Херсонський міст відразу після його появи став по праву однією із найвизначніших інженерно-технічних та архітектурних пам'яток.

 

 

1913 року в Російській імперії гучно святкувалося 300-річчя «дому Романових» (царської династії Романових).

 

Рис. 3. Миколаївська (бряньська) церква

 

Преса рясніла панегіриками романовському правлінню, в церквах йшли пишні богослужіння, на увічнення цієї події закладалися нові храми. Не відставали у проведенні ювілейних урочистостей і офіційні кола Катеринослава. Однією з них було закладення на території так званої Брянськоїколонії церкви в ім'я святителя Миколая Мирликійського.

Спорудження церквиспочатку передбачалося на території Яковлєва сквера. Але взяв гору здоровий глузд (пізніше його не вистачило радянським можновладцям, які знищили сквер для будівництва на його місці оперного театру), іхрам – на пропозицію дирекції ОлександрівськгоПівденно-Російського (Брянського) заводу – заклали у швидко зростаючому промисловому районі міста.

Зводився він коштом робітників, службовців і господарів Брянського заводу за проектом архітектора Є. І. Константиновича.

Будівництво церкви, не зважаючи на тягар першої світової війни, здійснювалось швидкими темпами і закінчилося за два роки у 1915 році.

Зведена у стилі неокласицизму з використанням елементів бароко, Миколаївська церква належить до кращих архітектурних споруд Катеринослава початку ХХ ст. Виважена пропорційність і пластична виразність її форм об'ємно-просторової композиції (п'яти бань, дзвіниці, портиків с колонами іонічного ордера, заолтарної апсиди з на півциркульною відкритою колонадою) у поєднанні з помірним декором надавали храму картинності, майже