Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом

У другій половині вересня 1943 р. радянські війська вийшли до середньої течії Дніпра на 750-кілометровому фронті. У ніч на 6 листопада бої розгорнулися на північних околицях Києва, а потім перемістилися в центр. О 4 годині ранку 6 листопада 1943 р. столицю України було визволено. У складі наступаючих частин діяли так звані польові військомати, що мобілізували до армії всіх, здатних тримати зброю, навіть 16-17-річних юнаків, яких було залучено майже чверть мільйона. Нерідко їх, ненавчених, і майже неозброєних, кидали в бій. “Прикриттям” були загороджувальні загони, за “підтримки” яких це військо кидали навіть на добре укріплені позиції противника. Під час таких операцій майже всі мобілізовані гинули, але за це ніхто не відповідав. Протягом січня 1943 – жовтня 1944 рр. загальні втрати Радянської армії становили майже 3, 5 млн. бійців і офіцерів. Таких втрат не мала жодна армія воюючих держав.

Визволивши столицю України та відбивши контрнаступи німецьких військ, радянське командування зосередило всю увагу на підготовці масштабної операції з визволення Правобережної України, маючи завдання вийти на державний кордон. Ставка планувала завдати удару силами 1-го, 2-го, 3-го і 4-го Українських фронтів і дістатися Південної Польщі, Чехословаччини і Балкан. З грудня 1943 р. до середини квітня 1944 р. на величезних просторах від Полісся до Чорного моря, від Дніпра до Карпат було розгорнуто одну з найбільших битв Другої світової війни.

У 1944 р. було проведено нові блискучі операції, котрі дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецько-фашистських військ “Південь” і групу “А”, що забезпечило звільнення всієї України. Так, внаслідок успішного проведення Кіровоградської, Корсунь-Шевченківської та Рівненсько-Луцької операцій Червона армія, окремими частинами форсувавши Південний Буг та Дністер, вийшла 23 березня 1944 р. на державний кордон.

Однією з останніх великих битв на Україні була наступальна операція 1-го Українського фронту на Рава-Руському та Львівському напрямках проти сильного ворожого угруповання “Північна Україна”. Розвиваючи наступ, війська угруповання оточили в районі м. Броди 8 німецьких дивізій і розгромили їх. Розгромом німецько-фашистських військ у Карпато-Ужгородській операції наприкінці жовтня 1944 р. і звільненням Ужгорода 28 жовтня завершилось визволення України. Битва за повне звільнення України від фашистів тривала довгих 22 місяці в ній брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських військ. Однак війна тривала, і тепер вона спрямовувалась на визволення поневолених фашистами країн Європи, завершення розгрому Німеччини.

Зміцненню могутності радянських військ сприяли трудівники тилу, які створили матеріальні передумови для успішного здійснення наступальних операцій на фронтах (авіаційна промисловість, танкова, артилерійські заводи). Керівництво Німеччини мобілізувало нові промислові та людські резерви і планувало перехопити ініціативу, завдати рішучої поразки радянським збройним силам.

Втрата на початку війни важливих у воєнно-економічному відношенні районів зумовила створення в тилу могутньої бази оборонної промисловості. На основі евакуйованого з України та інших західних районів СРСР устаткування виникали й зростали сотні нових потужних підприємств на Уралі, в Сибіру, Казахстані та Середній Азії. Тисячі працівників господарських органів і спеціалістів очолили колективи шахт і відповідальні ділянки виробництва.

Зростаючі темпи розвитку металургії у східних районах СРСР вимагали значного збільшення видобутку залізної та марганцевої руд. За участю українських гірників відкривалися нові родовища руд. Українські майстри впровадили у галузі високоефективний метод багатозабійного буріння, що в декілька разів підвищував продуктивність праці.

Виробництво зброї, авіаційної техніки і боєприпасів вимагало значної кількості легованої сталі, яку до війни виплавляли переважно заводи України. У зв'язку з фашистською агресією за безпосередньої участі українських металургів розпочалася реконструкція заводів Уралу.

Значно посилили виробничі можливості енергетичної промисловості Уралу спеціалісти й обладнання з електростанцій України. Одними з перших почали випускати свою продукцію перебазовані з Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Харкова підприємства авіаційної промисловості. У Новосибірську освоїло випуск бойових літаків підприємство, збудоване робітниками і спеціалістами Київського авіаційного заводу на базі власного обладнання. На Пермському авіаційному заводі було встановлено 10 тис. т обладнання з Дніпропетровська і Харкова.

У Нижньому Тагілі Харківський завод ім. Комінтерну виробив 35 тис. танків Т-34. За роки війни значний внесок у забезпечення продовольством Червоної армії та працівників тилу зробили хлібороби з України, евакуйовані у переважно Поволжя, Казахстан і Азербайджан.

Героїчною працею в тилу трудящі України зміцнювали обороноздатність країни. Могутня промислова база, великий досвід організаційної та виробничої діяльності спеціалістів і робітників з України допомогли створенню в тилу потужний військово-промисловий комплекс СРСР. На Уралі й у Сибіру виникли нові галузі виробництва – авіаційна, танкова, тракторна, моторотурбобудівна, електротехнічна промисловість, вугледобувне і хімічне машинобудування, металургія якісного металу, труб і прокату. Народ України дав Збройним силам СРСР 6 млн. бійців. Кожен другий з них загинув на фронті, кожен другий з тих, хто залишився живий, став на все життя інвалідом. Із численної армії партизанів і підпільників, які вели боротьбу з фашистами на території України, 59% були українцями. Багато українців брали активну участь у русі опору в західноєвропейських країнах. Одним із таких борців-антифашистів був колишній лейтенант Червоної армії Василь Порик, уродженець села Соломірки (тепер с. Порик) Вінницької області. Втікши з табору, він успішно керував діями створеного ним