«Єврейське» щастя: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.)

У 1635 р. слуга ґданського купця Гевеля шляхтич Якуб Егратович скаржився, що Маєр Давидович уклав контракт із фактором ґданського купця Вілемом

Доком на оренду сіл Полиці, Лесова, Грудок, Маневич і Карасина, за що отримав 1935 злотих, але реально передав фактору лише Полиці та Лесів. Свої збитки ґданський купець оцінив у 8000 злотих. У 1638 та 1640 рр. Маєр названий орендарем «волости староства ковелъского». Досить вигідний орендний контракт він уклав у травні 1638 р. з Гієронімом Харленським на оренду с. Бужан терміном на шість років за 24000 злотих. За два роки на прохання Катерини Харленської угода була достроково припинена, а Маєру повернули 16000 злотих. Тоді ж у травні 1638 р. Г. Харленський передав Маєру в оренду села Скорч, Десятин і Біскупичі терміном на п’ять років за 19000 злотих, але, як і в попередньому випадку, угода в 1640 р. була перервана на прохання К. Хар- ленської. Під 1623 р. є згадка, що Маєр Давидович був державцею свого рідного м. Колки, тобто тримав його у заставі.

Безперечним свідченням великих фінансових можливостей Маєра Давидовича була оренда ним цілих міст, а часом і волостей. У грудні 1613 р. Маєр Давидович разом з Юдою Міхалевичем з м. Степаня і Яковом Рубіновичем із м. Пінська уклали контракт із Софією з Вишневецьких Яновою Пацовою на чотирирічну оренду ними м. Володимирця і сіл Полоного, Заболоття, Сухої Волі, Лозок, Любахова, Липного, Воронків, Андругова, Рудичева, Хиноча, Ду- баїв, Хрінова і Озера за 8000 злотих, з яких 6000 злотих євреї давали відразу, а 2000 – в останній рік оренди. Після закінчення терміну оренди євреї мали повернути маєтки у відповідності з укладеним інвентарем. Обумовлено, що у випадку якихось проблем щодо цієї оренди, Софія Янова Пацова зобов’ язана боронити євреїв у судах своїм коштом. Вона ж погодилася не висувати претензій до євреїв, якби під час оренди маєтків були завдані збитки через татарські напади, пошесті чи відхід підданих. Якщо б град побив урожай, то княгиня повинна була це компенсувати. Євреї мали право судити і карати підданих, окрім тих справ, де їм загрожувало скарання «на горло»: у цьому випадку покарання погоджувалося з урядником чи намісником з м. Чорториї. Побор мали вибирати орендарі згідно зі старими квитами. Земська військова служба лежала на власниці. Уже в квітні 1614 р. євреї скаржилися на княгиню за те, що вона видала лист селянам, за яким ті мали працювати з волоки не більше двох днів на тиждень і давати «податковъ дорочных» не більше трьох злотих. Однак далі справи пішли ще гірше, бо 21 листопада 1617 р. євреї оскаржували Софію Янову Пацову та її сина Олександра, який ще у липні того ж року «вибив» їх з оренди. Свої збитки орендарі оцінили у 4000 злотих. На суді уповноважений від євреїв Ярош Станішевський поставив під сумнів повноваження «умоцованого» оскарженої сторони Стефана Голинського, однак суд не взяв це до уваги. 30 листопада євреї подали ще один позов за позбавлення їх оренди. На жаль, невідомо, чим закінчилася ця суперечка, але факт укладення нової угоди між Маєром Давидовичем і Олександром Пацом у червні 1618 р. свідчить про якусь форму замирення між сторонами. Цю угоду укладено на два роки і, згідно з нею, в руки єврею передавався Володимирець та вісім сіл за 5000 злотих, при цьому застережено, що при потребі Маєр може переуступити маєтки комусь іншому, а у випадку військових дій власник сам відбуватиме земську службу. У 1620 р. оренда була продовжена ще на рік. У листопаді 1622 р. укладена угода терміном на п’ять з половиною років, за якою до Володимирця додавалося лише чотири села: Андруги, Воронки, Хиноч і Дуба, а сума оренди склала 8000 злотих. Умови оренди були дуже подібні до попередніх, однак містили заборону «палити попелу» у лісах і гаях. Скористатися уповні цією орендою Маєру не вдалося, оскільки свої претензії на Володимирець і волость заявив брат Олександра – Ян Казимир Пац. Він зумів захопити місто і частину волості, але вже 27 листопада 1624 р. Гелена Стеткевичівна, дружина Яна Казимира Паца, скаржилася, що 20 жовтня того ж року белзький каштелян Рафал Лещинський, винайнявши на гроші Маєра Давидовича «купу немалую людей своволных» (яких очолив