«Єврейське» щастя: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.)

Опосередкована звістка з 1621 р. підтверджує інформацію про оренду Маєром Давидовичем м. Четвертні з селами Любеч і Лище – з неї його «вибив» Іван Кукольський. Через десять років наш герой знову орендуватиме згадане містечко з тими ж селами у князя Григорія Четвертинського. У трирічне володіння цими маєтками його увів у вересні 1631 р. возний Іван Городинський , хоча князь засвідчив, що Маєр того року не вступив у оренду. Вона розпочалася лише з 1632 р. та мала тривати чотири роки. Натомість у червні 1634 р. на прохання князя Г. Четвертинського і за згодою Маєра оренда була припинена, а князь компенсував не використані два роки.

У 1620 р. за 12000 злотих Маєр Давидович орендував у смоленського каштеляна князя Миколая Лева Соломирецького та його дружини Раїни Гаврилівни Гойської маєтки у Пінському повіті: м. Висоцьк і с. Ворони на чотири роки, а село Теребежово – на три роки. Однак після трьох років він за домовленістю з власниками повернув їм усі маєтки, натомість отримав компенсацію. Зі свого боку Маєр «облятував» (вписав до книг) у Луцькому іроді квит, в якому повідомляв про поверненя подружжю маєтків, а також орендовного листа та інвентаря маєтку. У листопаді 1624 р. Маєр Давидович, який на той час тримав в оренді четверту частину Берестечка, віддав її на чотири роки за 16000 злотих у суборенду белзькому підвоєводі Яну Яскманському і його дружині Ельжбеті.

1 квітня 1634 р. Маєр Давидович разом з братом Лейзором уклали угоду з луцьким старостою Гієронімом Харленським та його дружиною Катериною на оренду містечка Новий Острів (інша назва – Вишеньки) з присілками Суск, Смердин, Носачевичі, Скорч, Біскупичі і Липа терміном на шість років за 15000 злотих. В угоді обумовлювалася можливість компенсації братам утрат від татарських нападів, пошесті, природних пожеж, граду. Також зазначалося, що у разі порушення умов оренди штрафні санкції мали складати 15000 злотих, до яких долучалася і випалата за шкоди, що зазвичай дорівнювали сумі штрафу. Того ж дня возний Ян Пухальський звітував, що був при укладенні контракту і того ж дня увів братів у посесію тих маетностей. Втім, незважаючи на санкції, луцький староста невдовзі позбавив братів оренди, на що вони скаржилися у червні того ж року. Джерела мовчать про те, чим закінчилася ця справа, але відомо, що у наступні роки обидві сторони активно співпрацювали, тож є всі підстави говорити про певне мирне вирішення проблеми.

Активна фінансово-підприємницька діяльність Маєра Давидовича вимагала правничої допомоги, бо постійні укладення угод, їх порушення, а отже, судові процеси забирали багато часу і потребували фахових знань. Траплялися і погрози на адресу нашого героя. Так, у вересні 1620 р. шляхтич Станіслав Вілімунт неодноразово прилюдно чинив «похвалки на здорове протестуючого». Відповідно, судові процеси вимагали професійного адвоката («умоцованого»)   . За найскромнішими і, звичайно, неповними підрахунками на Маєра працювала ціла когорта шляхтичів-адвокатів. Частина з них відома з конкретних справ: Ярош Станішевський (1617)  , Станіслав Боруцький (1617)  , Северин Білос- тоцький (1620)  , Томаш Мізевський (1625)        , Ян Прегалинський (1625, 1627), Олександр Пашковський (1631), Костянтин Хорошко (1634), Антоній Манибоций (1644) . Вдалося також виявити 11 уповноважувальних листів («пленіпотенцій», «моці») від Маєра, його брата і Маєрових компаньонів різним адвокатам-шляхтичам. Хронологічно першою була пленіпотенція Маєра від липня 1613 р., якою він доручав Станіславу Кошицькому і Войтеху Міла- чевському представляти його у судових справах. У травневому 1617 р. дорученні луцькому ґродському писареві Андрію Дахновичу читаємо: «ижъ онъ во всих справахъ своихъ, такъ с поводовъства своего, яко тежъ и чиего-колвекъ о што жъ колъвекъ передъ судомъ вшелякимъ кгродъскимъ, земъскимъ и три- буналъскимъ, в которомъ-колъвекъ воеводъстве и повете, такъ Волынскомъ, яко и конъсерватахъ, которого жъ колвекъ воеводства Браславъского и Киевъского во всих справах моцъ енералъную даетъ [... ] до попартя и бороненя тыхъ справъ, яко з права приедет и до угоженя се приимуючи в тыхъ справахъ зыскъ и страту». У листопаді того ж року в Луцькому іроді Маєр Давидович, Юда Міхалевич зі Степаня і Абрам з Пінська заявили, що уповноважують Яроша Станішевського вести свої судові справи проти Олександра Паца. У березні 1620 р. Маєр доручив Северинові Білостоцькому вести всі свої справи «на теперешних рочкахъ кгродских лунких», зокрема справу про борг князя Г. Четвертинського. У квітні того ж року Маєр Давидович уповноважує Северина Білостоцького вести всі свої справи у Люблінському трибуналі. 6 червня1622 р. Маєр заявив у луцькому іроді, що «онъ одежджаючи с тых краювъ, а обавляючися, абы хто на нем яких зысковъ не отрымывал», доручає шляхтичам Янові Прегалинському, Теодорові Кузмичові і Мартину Кулзі «сполім и кондому зособна, приимуючи од них сполом албо поединъком у оных судовъ были огаправованы». У березні 1625 р. Маєр Давидович довірив провадити свої справи у Луцькому іроді та Люблінському трибуналі шляхтичам Яну Бре- зинському, Теодору Сосновському і Яну Прегалинському.

Непересічний випадок стався у квітні 1626 р., коли Маєр у іроді уповноважив вести свої справи князя Григорія Четвертинського (!) і луцького коморника Теодора Сосновського: «не могучи самъ на нихъ для инъших пилнеиших и важнейших справ быти, злецаега и дает моцъ зуполную урожонымъ их мл князю Грегорому Чегавертенъскому и пану Теодорови Сосновскому, коморникови граничному повіту Луцъкого, тых справъ попирати, боронити, росправовати и еднати, инъшихъ пленипотентовъ албо умоцованых на свое місгаце постановляти, ординовати, субституовати и во всемъ водле воли и уподобаня своего поступовати, приимуючи ога них самых албо ога них постановленых во всемъ зыскъ и страту». У листопаді 1634 р. брати Маєр і Лейзор Давидовичі та Давид Мошкович доручили вести свої справи відразу шістьом шляхтичам: Павлові Вишковському, Юрію Божковичові, Костянтину Хорошкові, Даніелю Грудницькому, Олександру Кмиті та Томашеві Мицевському, які повинні «справъ попирати, боронити, ролправовати, едънати [... ] декрета приимовати, ога противных апелевати, инъшого пленипотента албо пленипотентовъ на месга- це свое субъституовати, постановляти и в том въсемъ водле права и потребы поступовати, прыимуючи од нихъ во въсемъ такъ въсихъ сполне, яко и кождого зособъна зыскъ и страту и хотечи то такое мети, якобы се то при очевистои быганости оных деяло». У серпні 1635 р. брати Маєр і Лейзор, які на той час обидва мешкали у Бродах, уповноважують вести справи у волинських судах і в Люблінському трибуналі володимирського іродського писара Андрія Казимира Бедонського, Павла Вишковського і Даніеля Грудницького. У серпні 1642 р. Маєр Давидович видав уповноважувальні листи шляхтичам Юрію Божкевичу, Янові Ружинському, Ігнацію Проневичу і «неверному Борухови, школъникови любелъсъкому», доручаючи їм «справъ своихъ правъне попирати, конътровер- товати, диляции, хоробы заживати, росъписовати, декрета, юсътелята приимо- вати, ога противъных апелевати, присягъ слухати, сумы огабирати, з одобраныхъ квитовати и инъшихъ всихъ и въшелякихъ оборон и добродеиствъ правных, иле бы которая справа и термины правъные потребовали, заживати». Нарешті останнє з відомих доручень Маєр Давидович видав у вересні 1645 р. братам Юрію і Олександру Божкевичам, Ігнацію Проневичу і люблінському єврею Борухові.

Опрацьований матеріал дав змогу в загальних рисах окреслити фінансово- підприємницьку діяльність звичайного волинського єврея з маленького містечка Колок, хоч, на жаль, про особисте життя Маєра Давидовича інформації бракує. Тож спробуємо зробити, хай і певним чином попередні, висновки. Перш за все, історія Маєра спростовує твердження традиційної української історіографії про пригноблене становище євреїв у тогочасному суспільстві. Маєр Давидович провадить досить вільне життя. Ніхто його не обмежував у виборі і зміні місця проживання (чим могли похвалитися не усі міщани), Він провадив доволі успішну підприємницьку діяльність, про яку міг лише мріяти не тільки міщанин з набагато більшого міста, але й не один шляхтич. У певні періоди в його руках перебували мало не десятки поселень, в яких він почувався повним господарем, від волі якого залежали сотні і сотні підданих. На час оренди чи застави саме він був їх паном, і піддані таки мали його за пана. У руках Маєра Давидовича були зосереджені серйозні, навіть за мірками шляхти, капітали, при цьому, зауважу, реальні, бо готівкою, такою важливою і не для всіх доступною у ті часи. Цілком очевидно, що реальне місце єврея Маєра Давидовича у соціальній ієрархії тогочасного суспільства було досить високим, а в багатьох випадках фактично урівнювалося зі становищем шляхтича – власника сусідніх маєтків, що межували з орендованими Маєром; шляхтича-клієнта, що звертався до нього за позичками; адвоката-шляхтича, а інколи й князя, на службі у єврея-клієнта. А це ставить питання про владні стосунки в соціумі та умовність міжстанових, міжрелігійних та міжетнічних кордонів. Тож видається вкрай важливою потреба подальшого вивчення історії євреїв на українських землях ранньомодерного часу, оскільки багаторічна робота над матеріалами XVI – першої половини XVII століть засвідчує їх важливу роль у тогочасному економічному житті, а наявні джерела при всій їхній неповноті, за умови уважного і всебічного їх використання, таки дають змогу досліджувати це питання.

 

 

Андрій Заяць

 

Волинські євреї, зосереджені здебільшого у містах, відігравали поважну роль у економічному житті регіону, що підтверджує фінансово-підприємницька діяльність колківського єврея Маєра Давидовича. Не буде великим перебільшенням, якщо назвати Маєра Давидовича певним уособленням тогочасної єврейської успішності. Джерела засвідчують, що Маєр Давидович здійснював одночасно різні фінансово-підприємницької операції, зокрема – позичав гроші, брав речі у заставу та на зберігання, займався виловом і продажем риби, поставками меду та зерна, виготовляв і продавав попіл. Значного розмаху набрала його орендно-заставна діяльність: оренди млинів, корчем, мит, а також як окремих сіл, так і цілих волостей, що включали міста та прилеглі до них села (від 2-3 до 6-8 сіл). Робив це Маєр Давидович як одноосібно так і в кооперації з євреями з інших міст. Це дало змогу скласти значний капітал, що своєю чергою сприяло піднесенню його значимості у тогочасному соціумі.

Ключові слова: Маєр Давидович, єврей, позика, оренда, застава, перезастава, підприємництво.