«Єврейське» щастя: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.)

чорторийський урядник Юрій Волкер), захопив Володимирець. 7 грудня до Луцького іроду з’явився слуга Яна Казимира Паца Миколай Жда- нович із скаргою, що 22 листопада слуги Р. Лещинського і Маєра напали на с. Маюничі і там «буды и печи на палене попелое и поташовъ в пущи поробивши, дерева розного великую личбу поспущаль и з бартями в пен вырубати росказавши, попелы з них, поташе, смалцугу палит». Збитки оцінили у 20000 злотих. Того ж дня Миколай Жданович і Хаверта Ганчевський подали скаргу на Рафала Лещинського і Маєра Давидовича за те, що їхні слуги їх побили, пограбували і кинули до в’язниці. Возний Ян Беглевський 21 березня 1625 р. звітував, що 2 лютого того ж року відніс до Колок п’ять позовів. Суд розглядав цю справу 25 березня 1625 р. Уповноважені від Лещинського (Теодор Сос- новський) і Маєра (Ян Прегалинський) доводили, що ця справа мала б розглядатися у земському суді, натомість Микола Жданович, покликаючись на сеймову конституцію 1578 р., доводив, що грабіж є компетенцією ґродського суду. У підсумку, уповноваженим оскарженої сторони вдалося перенести розгляд справи до Люблінського трибуналу  . Того ж дня Ян Казимир Пац, оскаржуючи позбавлення його Володимирецької волості, оцінив збитки від наїзду на свою маєтність у 70 тис. злотих. Натомість уповноважений Маєра Давидовича заявив, що після поділу батьківських маєтків Ян Казимир Пац отримав Чорторийськ, а його брат Олександр – Володимирець із селами, тобто Маєр відбирав своє, орендоване у Олександра ще у 1623 р. Тут же з’ясувалося, що Маєр переуступив оренду своєму пану – Рафалу Лещинському, з яким тягатися Пацу було набагато важче. А далі уповноважений Маєра згадав про міщанський статус свого клієнта і заявив, що його покликано до неналежного суду, оскільки міщанин перебуває під захистом магдебурзького права. У підсумку, справу передали до Люблінського трибуналу, хоча ще раз до неї повернулися у травні 1627 р. і теж безрезультатно.