Євроюст

Євроюстом та Європейським поліцейським бюро.

Існують підстави для підтримки привілейованих відносин між Євроюстом та Європейською судовою мережею, створеною на підставі Спільної дії 98/428/ЮВС. З цією метою належить зокрема розмістити секретаріат мережі за місцезнаходженням секретаріату Євроюсту.

З метою сприяння діяльності Євроюсту належить надати державам-членам можливість встановлювати або призначати одного або кількох національних кореспондентів.

В міру того, наскільки це є необхідним для виконання його завдань, є також підстави для того, щоб Євроюст міг запроваджувати співробітництво з третіми країнами та, щоб з цією метою були укладені угоди з пріоритетом правом для країн кандидатів на вступ до Союзу, а також з іншим країнами, з якими були досягнуті домовленості.

Виходячи з того, що ухвалення цього Рішення вимагає схвалення в державах-членах нових важливих законодавчих заходів належить передбачити певні перехідні положення.

Пункт 57 висновків Європейської Ради, що відбулася в м. Лекен з 14 по 15 грудня 2001 року передбачає, що до моменту досягнення загальної згоди про місцезнаходження деяких агенцій -Євроюст може розпочати свою діяльність в Гаазі.

Це Рішення поважає основоположні права та дотримується принципів, визнаних частиною 2 статті 6 Договору та відображених в Хартії основоположних прав Європейського Союзу [1],

ВИРІШИЛА ЗАСНУВАТИ ПІДРОЗДІЛ ПІД НАЗВОЮ «ЄВРОЮСТ» ЯК ОРГАН СОЮЗУ.

Історія Євроюсту

Передумови заснування Євроюсту. Поліцейське й судове співробітництво у кримінальних справах спирається насамперед на співпрацю національних поліцейських відомств, національних митних служб і національних судових органів (ст. 82 ДфЄС) [2]. Співпраця здійснюється головно завдяки раніше створеним Євросоюзом установам, зокрема таким, як Європол і Європейська судова мережа у кримінальних справах. Варто зазначити, що створення інституційної основи для співробітництва в рамках ЄС у сфері юстиції було непростим завданням, оскільки інтеграційні процеси в цій галузі багато в чому залежать від політичних рішень і тісно пов'язані з уявленнями про суверенітет держав, а також наявністю і функціонуванням власних унікальних правових систем [3].

Першою із зазначених установ стала Європейська судова мережа (ЄСМ), створена 1998 року для посилення співпраці у сфері правосуддя та правозастосування у кримінальних справах. «Національні контакти» було об'єднано в мережу, покликану забезпечувати двостороннє судове співробітництво. Створення ЄСМ мало велике значення, адже з'явилася система, в якій об'єднуються дані, знання й досвід «національних контактів» і встановлюється порядок збору та обміну даними.

Суть діяльності ЄСМ полягає в тому, що контактні особи неформально надсилають запити про сприяння розслідуванню або кримінальному переслідуванню (міжнародні запити про правову допомогу, судові доручення). Мережа надає нову інформацію про процесуальні вимоги, законодавство держав-учасниць. Зустрічі ЄСМ присвячені питанням політики ЄС щодо судової співпраці, вивченню міжнародної судової практики та розвитку практичного співробітництва [4].

1 липня 1999 року розпочав роботу Європол – Європейське поліцейське відомство, метою якого стало підвищення ефективності співробітництва компетентних органів у запобіганні, аналізі причин та протидії особливо небезпечним злочинам європейського масштабу.

14 грудня 2000 р., з ініціативи Португалії, Франції, Швеції та Бельгії був утворений «Про-Євроюст» – підготовчий орган, який складався з національних прокурорів, і мав на меті напрацювати схему діяльності Євроюсту в майбутньому. На той час штаб-квартира Про-Євроюсту знаходилась в офісі Ради Європи у Брюселі. Офіційну діяльність Про-Євроюст почав 1 березня 2001 у рамках головування Швеції у ЄС.

28 лютого 2002 року Європейське бюро судової співпраці було засновано Рішенням Ради Європейського Союзу про заснування Євроюсту з метою посилення боротьби проти тяжких злочинів (2002/187/ЮВС).

29 квітня 2003, Євроюст переїхав до штаб-квартири в Гаазі. Незабаром після свого створення Євроюст зіткнувся з проблемою розширення ЄС: у травні 2004 року до Євроспільноти приєдналось десять нових членів, а в 2007 році – ще два, в результаті чого їх загальна кількість досягла 27. Після розширення, агенство брало активну участь у переговорах про співпрацю з третіми державами та іншими установами ЄС, що дозволяє обмінюватися судовою інформацією та персональними данними. Укладено угоди з Європолом, Норвегією, Ісландією, США, Хорватією, Швейцарією та Македонією. Крім того, Євроюст підтримує мережу контактних пунктів по усьому світу.

У липні 2008 року під головуванням Франції, Європейський рада затвердила нові рішення про зміцнення Євроюсту, які були ратифіковані в грудні 2008 року і опубліковані 4 червня 2009 року. Метою нового рішення є підвищення оперативних можливостей Євроюсту, активізація обміну інформацією між зацікавленими сторонами, полегшення та зміцнення співпраці між національними органами та Євроюстом, а також зміцнення і налагодження відносини з партнерами та третіми державами.

Останій етап у розвитку Євроюсту – Лісабонський договір, а саме розділ 4, статті 85 і 86. Стаття 85 згадує Євроюст і визначає його місію:

Підтримка і здійснення координації між національними слідчими органами й органами прокуратури стосовно серйозного злочину, що стосується двох або більше держав – членів [... ]

Стаття 86 говорить, що:

З метою боротьби із злочинами, що зачіпають фінансові інтереси Союзу, Ради, за допомогою правил, прийнятих згідно зі спеціальною законодавчою процедурою, може створюватись офіс Європейського прокурора на базі Євроюста.

Нормативно-правовий механізм

Наступним кроком мало стати створення наднаціонального органу, який об'єднав би професіоналів (суддів, прокурорів) від кожної держави. Адже, незважаючи на успіхи у співпраці у сфері