правосуддя, постала потреба забезпечити подальший прогрес, зокрема у зв'язку з процесами розширення Європейського Союзу. Особливо це стосується питань боротьби проти тяжкої злочинності, що часто є результатом діяльності транснаціональних організацій [4].
Члени наднаціональної установи повинні мати автономність і водночас зберігати певні професійні повноваження на території своєї держави. Така схема дає змогу створити робочий орган, здатний виконувати завдання в умовах всіх і кожної окремо взятої правової системи держав ЄС [3].
У грудні 1998 року на саміті у Відні було представлено спеціальний План дій, що став початковим етапом реалізації тоді ще розпливчастої ідеї «європейського простору свободи, безпеки та правопорядку». У другій частині плану містяться конкретні рекомендації і заходи. Ці пропозиції розглянули на саміті ЄС в Тампере у жовтні 1999-го, який став важливим етапом не тільки в розвитку співробітництва у сфері внутрішніх справ та правосуддя, а й європейської інтеграції в цілому.
Рішеннями, закріпленими у прийнятих за результатами саміту «Висновках», які дістали назву «Віхи Тампере» (Tampere Milestones), серед іншого передбачено, що для активізації боротьби з організованою злочинністю необхідно створити спеціальний підрозділ – Євроюст (Eurojust) у складі прокурорів національних держав, суддів і офіцерів поліції. Він координував би діяльність прокуратур держав і розслідування у співпраці з Європолом злочинів європейського масштабу, зокрема пов'язаних із відмиванням грошей і торгівлею наркотиками.
14 грудня 2000 року з ініціативи Португалії, Франції, Швеції та Бельгії заснували підготовчий орган Про-Євроюст (Pro-Eurojust), попередник Євроюсту, який мав стати форумом прокурорів з усіх держав-членів, сприяючи випробуванню принципів, на яких мав функціонувати Євроюст. Про-Євроюст розпочав діяльність 1 березня 2001 року.
Після трагедії 11 вересня 2001 року у США акцент на боротьбі з тероризмом зміщується від регіональних/національних структур до широкого міжнародного контексту. Це стало каталізатором формалізації, прийняття рішення Ради 2002/187/ЮВС про створення Євроюсту для посилення боротьби з тяжкими злочинами. У першій половині 2002-го відбулися важливі події: 28 лютого опубліковано рішення Ради, у травні ухвалено бюджет Євроюсту, а в червні – правила процедури.
Згодом до рішення 2002 року було внесено зміни – Рішенням Ради 2003-659-JHA про зміни до Рішення 2002/187/ЮВС 2003 року та новим Рішенням про Євроюст 2009/426/ЮВС від 16. 12. 2008 року. А 15 липня 2009-го в інформаційних цілях опубліковано Консолідовану версію вказаних Рішень, що, як підкреслювалося, не вносить до них жодних змін.
У Договорі про функціонування ЄС (ст. 85) передбачено: призначенням Євроюсту є підтримка та посилення координації і співробітництва національних органів, відповідальних за проведення розслідувань і кримінального переслідування за фактами тяжких злочинів, що зачіпають дві чи більше держав-членів або потребують проведення кримінального переслідування на загальних засадах – виходячи з операцій, які здійснюються органами держав-членів та Європолом, і на базі наданої ними інформації [2].
Відповідно до Консолідованої версії рішень про Євроюст від 15 липня 2009 року (ст. 3) перед Євроюст ставляться такі цілі:
а) розвивати й покращувати координацію між компетентними органами держав-членів щодо дій з розслідування і кримінального переслідування, які вони проводять на своїй території, з урахуванням будь-якого запиту, що надійшов від компетентного органу однієї з них, а також будь-якої інформації, наданої компетентним органом на підставі розпоряджень, виданих відповідно до установчих договорів;
b) зміцнювати співробітництво між компетентними органами держав-членів, зокрема, шляхом сприяння виконанню запитів у сфері судової співпраці, в тому числі щодо документів, котрі потребують взаємного визнання;
с) підтримувати іншими способами зусилля компетентних органів держав-членів для підвищення ефективності розслідувань та заходів із кримінального переслідування [4].
Тепер – про повноваження Євроюсту, спрямовані на досягнення цих цілей. По-перше, Євроюст може звертатися до компетентних органів відповідних держав-членів із запитами про: розслідування чи переслідування в судовому порядку конкретних дій; координацію між державами; визнання того, що одна країна перебуває в кращому становищі для кримінального переслідування, ніж інша; створення Спільної групи з розслідування; надання Євроюсту інформації, необхідної для виконання його завдань.
По-друге, Євроюст: забезпечує, щоб компетентні органи влади інформували один одного про розслідування і кримінальне переслідування, про які їх було поінформовано; сприяє компетентним органам у забезпеченні максимально ефективної координації розслідувань та судових переслідувань; надає допомогу для поліпшення співробітництва між компетентними національними органами влади; співпрацює і консультується з Європейською судовою мережею, а також використовує її базу даних і вдосконалює свою.
Також Євроюст може здійснювати координацію між компетентними органами і направляти запити про надання правової допомоги, якщо розслідування: (1) проводиться компетентним органом держави-члена, (2) стосується конкретної справи і (3) потребує його втручання для координації дій. Крім того, він може допомагати Європолу, зокрема, висновками, грунтованими на аналізі, проведеному Європолом, а також надавати матеріально-технічну підтримку, наприклад, у перекладі, тлумаченні та організації координаційних нарад.
Окрім Європолу, Євроюст активно співпрацює з такими організаціями як Європейська судова мережа (European judicial network, EJn), Європейське бюро з боротьби з шахрайством (European Anti-fraud Office, OLAF), Європейська агенція з управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів Європейського Союзу (Frontex) та Європейський поліцейський коледж (European Police College, CEPOL) [5].
Компетенція Євроюсту поширюється на два види правопорушень. По-перше, спочатку до них відносили ті види злочинних діянь та правопорушень, щодо яких компетенцією наділений Європол на підставі статті 2 Конвенції про Європол від 26