Юридичні сентенції у французькій мові: семантико-стилістичний і прагматичний аспекти

Сентенції, що підтримують та захищають право, тобто відповідають за адаптацію, функціонування та розвиток наукових правових теорій у суспільстві. До цієї категорії ми відносимо ЮС різної інтенсивності – від практичних порад до найвищих приписів, які утворюють ідео-семантичне поле “повчання”: “Force n’est pas droit”, “Aux innocents les mains pleines” (приписи) ; “Mauvais arrangement vaut mieux que bon procès”, “Qui a compagnon a maître” (практичні поради) ; “De contrat nul, nul effet”, “Chose défendue, chose désirée” (очевидні логічні висновки) ; “Autant vaut simple promesse ou convenance que les stipulations du droit romain” (оцінка певних цінностей).

Одночасно існує ціла група сентенцій, переважно з метафоричним значенням, які лише умовно, за самим лише фактом включення їх до авторитетних збірок юридичних сентенцій, укладених французькими авторами, можна віднести до юридичних. Вони складають периферію семантичного поля юридичних сентенцій.

Інтерпретація юридичних сентенцій з метою виявлення їх прагматичних функцій здійснювалася за допомогою проекції відношення R (V, W, X, Y, Z) Ч. Морріса на логічні зв’язки у знаковій системі функціонування ЮС, результатом якої стало окреслення семіозісу сентенцій. Знаком “V” ми позначаємо юридичну сентенцію, застосуванням якої інтерпретатор “W” має на меті спрямувати інтерпретанта “Х” до об’єкту “У”, маючи прагматичну настанову щодо набуття певного досвіду, отримання висновків і, нарешті, адекватної діяльності в обумовленій ситуації “Z”. Знаки-ЮС, які є особливою інформаційною формою керування, в залежності від мети й аспектів їхнього вживання виконують такі прагматичні функції: інформативну, оцінну, заохочувальну та систематизуючу, згідно з якими ми розподіляємо ЮС на десигнатори, апрейзори, прескриптори і форматори.

При вживанні ЮС інформативного змісту (десигнаторів) їхній виробник намагається переконати інтерпретанта діяти так, начебто якась дійсна, минула чи майбутня ситуація мала ті чи інші характеристики, а одержувач цих повідомлень приписував предмету чи явищу певні ознаки і поводився відповідним чином. Так, у тексті історичної хроніки “La Chanson de Bertrand du Guesclin” (XIV ст.) основна ідея історичного періоду – непохитність фундаментальних правил феодального устрою, знаходить втілення у таких сентенціях-десигнаторах: “Ce qui est fait est fait, / il ne puit autrement”; “ Droit a droit revient, мais Dieu tous jours ramaine le droit a qui a droit”.

Оцінні сентенції (апрейзори) – знаки, прагматичною настановою яких є викликати у реципієнта схильність до певної лінії поведінки, до переваги визначеним прагматичною настановою об’єктам. Приклади сентенцій-апрейзорів знаходимо у збірці “Звичаєвих Інститутів” А. Луазеля, де автор наводить звичаєві вирази, які стосуються короля Франції та королівської влади: “Qui veut le Roi, si veut la Loi”; “Le roi ne tient que de Dieu et de l’épée”; “Le roi ne meurt jamais”; “Le roi est mort, vive le roi”. Тут оціночне використання юридичних сентенцій-апрейзорів має за мету зміцнення постулатів абсолютизму та сили монархії. З лінгвістичної точки зору – це афористичні вислови з узагальнюючим та метафоричним значенням, яке свідомо діє на реципієнта своєю парадоксальністю (найхарактернішою з цієї точки зору є гіперболічна сентенція: “Le roi ne meurt jamais”).

Сила впливу заохочувальних сентенцій (прескрипторів) спрямована на переконання, ініціацію або спонукання, прагматичною настановою яких є не тільки передача інформації (десигнатори) і досягнення переваги того чи іншого об’єкту або ситуації (апрейзори), а скерування поведінки до певного каналу, тобто моделювання певного типу поведінки, узгодженого з їхнім змістом: “A l’impossible nul n’est tenu”; “La loi est dure mais c’est la loi”.

Вживання систематизуючих сентенцій (форматорів) має на меті впорядкування поведінки реципієнта у певній комунікативній ситуації. Форматорами найчастіше виступають ЮС, котрі мають змістовий чи формальний еквівалент у певних юридичних концепціях. Так, було виявлено виключні випадки майже повного збігу тексту закону та юридичної сентенції “En fait des meubles possession vaut titre”, до тексту якої у положенні першого абзацу статті 2279 Цивільного кодексу Франції додається лише кома та артикль: “En fait des meubles, la possession vaut titre” [Code civil. – P. : Dallos, 1987-1988. – А. 2279. – Р. 1782].

З огляду на те, що юридичні сентенції є нормативними судженнями, їхня характеристика у сигматичному аспекті базувалася на спроможності ЮС позначати правові та суспільні норми, називати їх і ставати, образно кажучи, “етикетками” цих норм, в чому і полягає їх сигматична, або позначальна функція.

Виявилося, що юридичні сентенції, на відміну від загального масиву юридичних текстів, не просто позначають реальність, а вказують, якою вона повинна бути. Виходячи з того, що логіка ЮС є відображенням і позначанням концепцій певних норм поведінки, заснованих на прагматичному змісті діяльності людей у суспільстві, ми розподіляємо юридичні сентенції за такими видами суджень:

ЮС-констатації стану речей: “Une action personnelle s’éteint avec son titulaire”;

ЮС-поради: “En cas d’obscurité, il convient de s’en tenir à ce qui est le moins rigoureux”;

ЮС-переваги: “Dans le doute, faveur à l’accusé”;

ЮС-застереження: “Nul ne peut faire de libéralité sans