Юридичні сентенції у французькій мові: семантико-стилістичний і прагматичний аспекти

До сентенцій з номінативною еліптичною транспозицією компонентів відносяться такі, де у складі пропущено іменник або займенник у ролі підмета. На відміну від нескладності відтворення відсутнього дієслова, пропущений іменник, (який майже завжди можна замінити на займенник у ролі підмета: “[Celui] N’est heritier qui ne veut”), може бути відновлено лише при зверненні до контексту.

До категорії сентенцій з еліптичною транспозицією службових мовних засобів ми відносимо такі, що містять еліпсис артиклю або часток, що сприяє узагальненості змісту юридичних сентенцій, а також надає їм певної стилістичної маркованості, завдяки якій можна легко вилучити текст сентенції з мовного контексту: “[La]Voix d’un, [la]voix de nun”, “Il est à moi, [parce que] mon chien l’a pris”.

З точки зору добору лексичних засобів, ЮС підпорядковуються загальним вимогам юридичного мовлення – прагненню до узагальненості, стабільності та адекватності формулювання думки, що пояснюється спільним першопоходженням і єдиною сферою функціонування цих двох стилістичних різновидів текстів.

Цікавою виявилася розповсюдженість явища лінгвістичного/юридичного поширення лексичного значення слів, яке властиве не лише основним частинам мови, але й службовим, і забезпечує узагальненість змісту юридичних сентенцій. Найчастіше цьому сприяє наявність у складі сентенцій різних парадигматичних форм займенників та займенникових конструкцій tout, chaque, chacun; aucun, nul; ce qui, celui qui. Причому субститутивна функція службових слів, займенників зокрема, нерідко залишається нереалізованою, а функціонування деяких займенників не завжди передбачає наявність у контексті повнозначного лексичного відповідника: “C'est à celui qui a édicté la loi qu'il appartient de l'interpréter”.

Дослідження метафори у юридичних сентенціях призвело до визнання факту співіснування двох її типів: концептуальних і поетичних. Концептуальна метафора ґрунтується на спроможності формувати нові концепти на базі вже сформованих понять. Наприклад, у сентенції “coutume passe droit” термін coutume (звичай) є концептуальною метафорою побутового поняття про “звичай” у значенні “звичка”, “традиція”. Попереднє знання відіграло вирішальну роль при доборі мовних засобів і окреслило межі смислових параметрів для формування нового, вже юридичного концепту “звичаю”, значення якого сформоване на основі взаємодії двох компонентів – позначуваного та образного.

Поетичні метафори виконують здебільшого прагматичні цілі, висловлюючи через похідний образ комунікативну настанову мовця. Перенесення значення відбувається за принципом схожості цілих ситуацій, що найчастіше виражаються за допомогою словосполучень, або цілих фраз: “Les droits à ceux qui veillent; à ceux qui viennent trop tard, les os”. Експресивно-оціночна функція поетичної метафори в ЮС самим задумом викликає у реципієнта програмоване емотивне відношення, а зміст сентенцій може відхилятися від умов істинності та нормативності: “Il est à moi, mon chien l’a pris”. Достатньо, щоб адресат зрозумів позитивну чи негативну оцінку на основі образу, представленого у буквальному значенні і доповненого асоціативним комплексом, який містить метафора.

При дослідженні паронімічної атракції на матеріалі ЮС виявилося, що паронімічний контекст сентенцій містить образну мотивацію зближення паронімів, чим забезпечує їх функціонально-смислове навантаження. Виявлено п’ять видів паронімії: вокалічний, метатетичний, епентетичний, консонантний та аугментативний.

До вокалічного типу ми відносимо пароніми з консонантною (орфографічною) тотожністю квазіоснов із закріпленим порядком слідування консонантів, що зазвичай супроводжується вокалічним розподібненням основ – чергуванням голосних, що можуть охоплювати і “вокалічний нуль”. Так у сентенції “Le temps n'efface pas le vice” співвідносяться словоформи efface та vice. Тут квазікорінь FC/VC служить основою для утворення паронімічних квазіоснов eff[a]ce та v[i]ce.

Метатетичний тип відрізняється від вокалічного лише незакріпленим порядком слідування консонантів кореня. Основи співвіднесених за таким типом словоформ виявляють широку гаму вокалічних чергувань, а найбільш поширеним є варіювання консонантних квазікоренів типа “AB – BA”: “Simple usage en forêt n'emporte que mort bois et bois mort”, де співвіднесені складові другої частини висловлювання mort bois / bois mort за рахунок чергування консонантів {M[R]B – B[M]R}.

Епентетичний тип відрізняється від вокалічного включенням до квазікореня одного або більше додаткових консонантів при розподібненні вокалічного ряду: “quis, quid, ubi, quibus auxiliis, cur, quomodo, quando”. Тут корінь кожного з компонентів фрази містить консонант [K], а інші консонанти варіюються, створюючи яскраву поетичну канву.

Консонантний тип, де при збігу вокалізму основ спостерігається консонантне розподібнення основ складових компонентів сентенції: “Qui tire à garant, et garant n'a, sa cause perdue а”, засновано на вокалічній тотожності трьох структурних частин, що досягається завдяки фонемі [A], причому, поетична інтенція зумовила інвертований порядок слів.

Аугментативний тип базується на нарощуванні квазікоренів основ: “аliéné n’aliène”, “ce qui est bon à prendre est bon à rendre”.

 

 

1. Дисертаційне дослідження, об’єктом якого виділено юридичні сентенції у французькій мові, містить їх комплексний лінгвістичний аналіз, що охоплює змістовий і формальний аспекти і спирається на дослідження історичного контексту їх виникнення та функціонування.

2. Питання онтологічної сутності займає центральне місце у колі типологічних ознак ЮС, а спосіб існування у часі та просторі є основоположною функціональною ознакою. У французькій мові історично-обумовлено