Загальна характеристика конституційних обов’язків громадян України

За соціальними групами можна виділяти обов’язки батьків та обов’язки дітей (ст. 51 Конституції України), обов’язок набуття повної загальної середньої освіти (ст. 53 Конституції України).

Підсумовуючи, варто також зазначити, що відповідно до ст. 24 Конституції України усі люди мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, але обсяг обов’язків людини і громадянина залежить від ряду критеріїв, до яких, зокрема, належать: стать людини, її вік, стан здоров’я особливі умови праці тощо.

 

 

Реалізація основних прав, свобод і обов'язків – це практичне здійснення громадянами та іншими учасниками суспільного життя передбачених конституційними нормами вимог з метою задоволення запитів і потреб або отримання потрібних матеріальних і духовних благ у встановленому правом порядку. Тобто, реалізація основних прав і свобод є правомірною діяльністю суб'єктів правовідносин з метою досягнення бажаних результатів юридичними засобами.

Правова природа механізму реалізації основних прав і свобод в значній мірі визначається характером самого процесу реалізації цих прав і свобод. Відомо, що будь-який учасник правовідносин, як носій суб'єктивного права, здійснює свої юридичні можливості індивідуально. Але в той же час цей суб'єкт, як член певної соціальної спільноти, не може реалізувати себе за межами громадських зв'язків і, як результат, реалізує цю ж юридичну можливість в колективній формі, будучи, по суті, «співучасником» колективних правовідносин. Таким чином, структура конкретного акту реалізації основних прав, свобод і обов'язків є подвійною і завжди є індивідуально-колективною. Наприклад, право на здійснення державної влади громадянин, у процесі здійснення індивідуального акта громадянського голосування на виборах, реалізує персонально, проте це ж право він, як член виборчого корпусу, який тільки й здатний створити представницький орган публічної влади, реалізує в колективній формі.

Загальний обов’язок додержуватися Конституції та законів – одна з передумов формування України як правової держави. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Разом з цим, загальним приписом у ряді статей Конституції міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов’язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організації і громадян [1]. Так, наприклад, у ст. 37 Конституції України заборонено створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах місцевого самоврядування. Зазначений обов’язок слід тлумачити широко, тобто додержуватись виконання, крім Конституції і законів України, також всіх інших підзаконних, нормативно-правових актів. Потрібно зазначити, що такий припис забороняє посягати на права та свободи, честь і гідність людей незалежно від того, закріплені чи не закріплені вони в Конституції та законах України. З цього надзвичайно важливого положення природно випливає й обов’язок держави забезпечити всіх інформацією, знаннями про права, свободи і обов’язки громадян. Такий висновок є ще одним аргументом на користь такої інтерпретації права кожного знати свої права і обов’язки (ч. 1 ст. 57 Конституції України).

Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що в Україні на підставі прийнятої Конституції повинна відбутися перебудова усієї правової системи і орієнтиром такої реформи повинні стати права та обов’язки людини і громадянина, процес їх реального забезпечення і здійснення. Держава з усіма її владними органами повинна стати головним гарантом забезпечення цих прав, свобод і обов’язків і водночас вона сама має реформуватись у тому розумінні, що побудову правової держави слід розпочинати із забезпечення цих прав, свобод і обов’язків [15].

В загальному можна виділити такі правові гарантії реалізації обов’язків людини та громадянина:

- державні гарантії, які забезпечуються державою в особі органів державної влади, у тому числі суду, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Найбільш ефективно гарантії реалізації обов’язків людини і громадянина можуть забезпечуватися державою, яка має можливості застосовувати як заохочувальні, так і відповідні примусові заходи, у тому числі юридичну відповідальність – конституційну, кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну тощо;

- міжнародні гарантії, які забезпечуються міжнародними інституціями (міжнародними судовими установами та відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна);

- гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об’єднань громадян (політичних партій, профспілок, громадських організацій тощо);

- гарантії, які забезпечуються державою за участю самих громадян шляхом реалізації останніми передбаченого ст. 55 Конституції України права будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вони гарантуються державою кожній людині і щодо них, відповідно до вказаних статей, а також ст. 64 Основного Закону, не можуть встановлюватися жодні обмеження. До зазначених прав кожної людини віднесені: право на правову допомогу і свобода вибору захисника своїх прав, право захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань, право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина, право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і до міжнародних інституцій, право на відшкодування шкоди, заподіяної державою.

 

 

 

Важливим засобом реалізації обов’язків людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес додержання прав та законних інтересів людини.