Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Загальні положення цивільного права України

Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
22
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Поняття цивільного права України його предмет, метод та система. Принципи цивільного права. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
2. Суб'єкти цивільних правовідносин та їх юридичні властивості. Об'єкти
3. Цивільний правочин
4. Представництво як цивільне правовідношення та його характеристика. Доручення
5. Поняття, строки, значення та порядок застосування позовної давності
 
1. Поняття цивільного права України його предмет, метод та система. Принципи цивільного права. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин
 
Найбільша частина суспільних відносин, учасниками яких щоденно виступають усі фізичні та юридичні особи з метою забезпечення власних приватних потреб та інтересів є саме цивільні правовідносини. Вони і складають предмет правового регулювання цивільного права України.
Предметом правового регулювання цивільного права України є майнові та особисті немайнові відносини, які засновані на юридичній рівності їх учасників, їх вільному волевиявленні та майнові самостійності кожного учасника.
Майнові цивільні відносини – система суспільних відносин, які зумовлені використанням товарно-грошової маси за участю фізичних осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства), юридичних осіб (будь-яких організацій, будь-якої форми власності, як приватного права, так і публічного), держави, територіальних громад, АР Крим, а також іноземних держав і організацій. Як правило цивільні майнові відносини виникають у зв'язку з задоволенням особистих потреб їх учасників.
Особисті немайнові відносини – це система суспільних відносин, що зумовлена реалізацією учасниками цивільних відносин прав на немайнові блага, які не віддільні від їх особистості: гідність; честь; здоров'я; життя; ім'я; авторство.
Особисті не майнові відносини поділяються на дві групи:
1. ті, що виникають і реалізуються у нерозривному зв'язку з майновими відносинами (авторство) ;
2. ті, що прямо непов'язані з майновими, але можуть впливати на них (честь, гідність, життя, здоров'я, ім'я).
Реалізуються особисті права та обов'язки на таких же умовах, що й майнові.
Підставами виникнення цивільних правовідносин, а, отже, і відповідних прав та обов'язків у їх учасників є певні юридичні факти передбачені цивільним законодавством:
1. договори та інші види правочинів;
2. заподіяння майнової та моральної шкоди однією особою іншій;
3. створення результатів інтелектуальної і творчої діяльності;
4. інші юридичні факти прямо передбачені цивільним законодавством (конкурс, рятування чужого майна тощо).
Правовідносини можуть виникати на підставі актів цивільного законодавства, актів органів державної влади, з рішень судів, а також у зв'язку настанням чи не настанням певної події.
Здійснюючи свої цивільні права на свій власний розсуд особа повинна дотримуватись вимог, щодо їх здійснення, встановленим чинним цивільним законодавством та/або договором, утримуватись від дій, які могли б порушити права та інтереси інших осіб, завдати шкоди довкіллю, або культурній спадщині, а також повинна дотримуватись моральних засад суспільства і не зловживати своїми правами на шкоду іншим особам.
Цивільні обов'язки повинні виконуватись учасником правовідносин в межах встановлених договором та цивільним законодавством і від їх виконання особа може бути звільнена лише у випадках, передбаченим цими актами. Жодна особа не може бути примушена до дій, що не є її обов'язками.
Метод правового регулювання представляє собою сукупність правових засобів та способів впливу норм відповідної галузі права на суспільні відносини, які становлять предмет її правового регулювання.
Цивільно-правовий метод регулювання майнових і особистих немайнових відносин характеризується такими ознаками:
1. юридичною рівністю сторін цих відносин та їх незалежністю;
2. вільним волевиявленням осіб до участі у таких правовідносинах;
3. майновою самостійністю сторін цивільних правовідносин;
4. диспозитивністю сторін цивільних правовідносин у виборі власної поведінки – вони можуть діяти вільно, на власний розсуд у межах визначених законом, керуючись власними інтересами;
5. єдиним специфічним способом вирішення всіх майнових і не майнових цивільних спорів – судовим;
6. єдиним видом цивільної відповідальності – майновою відповідальністю, яка носить компенсаційний характер і спрямовується на відновлення майнового стану потерпілої сторони.
Система цивільного права характеризує єдність цивільно-правових норм і одночасну їх диференціацію на певні структурні елементи – цивільно-правові інститути.
Система цивільного права включає в себе загальну (норми якої присвячені регулюванню всіх без винятку цивільно-правових відносин) та особливу (норми якої стосуються регулювання лише окремих видів цивільних відносин) частини.
 
Ст. 3 Цивільного кодексу України закріплює наступні загальні принципи цивільного права:
1. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.
2. Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків передбаченим законодавством.
3. Свобода договору.
4. Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
5. Судовий захист цивільних прав та інтересів.
6. Справедливість, розумність, добросовісність цивільних відносин.
 
2. Суб'єкти цивільних правовідносин та їх юридичні властивості. Об'єкти
 
Фізична особа може стати учасником цивільних відносин, якщо володіє (у сукупності) необхідними юридичними властивостями, а саме:
1. Цивільною правоздатністю. Всі без винятку фізичні особи мають права та обов'язки, які виникають з народженням людини та припиняються з її смерттю. Усі люди рівні у цивільній правоздатності та не можуть бути позбавлені її. Люди реалізують свої права та обов'язки під власним ім'ям. В окремих випадках можна використовувати псевдонім (авторські права), або діяти без зазначення імені – анонімно (благодійництво). Фізична особа, що досягла 14 років вправі вільно обирати місце проживання. До 14 років вона проживає з батьками, чи особами, що виконують їх функцію. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
2. Цивільна дієздатність. Її має кожна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. В залежності від віку та стану психічного здоров'я. Розрізняють наступні види цивільної дієздатності фізичної особи:
а) Часткова. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право самостійно:
- вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;
- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності, що охороняються законом.
Решту цивільних прав частково дієздатної особи здійснюють від її імені її батьки чи інші особи, які виконують їх функції та є їх законними представниками. На цих же осіб покладається відповідальність за шкоду заподіяну малолітніми особами.
б) Неповна. Крім тих дій, що може вчиняти малолітня особа, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно:
- розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
- здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
- бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
- укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На вчинення неповнолітньою особою правочину, щодо транспортних засобів або нерухомого майна, повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.
Неповнолітня особа несе самостійну майнову відповідальність за заподіяну шкоду та невиконання цивільних обов'язків. Але якщо майна неповнолітньої особи недостатньо для відповідальності у повному розмірі, то в окремих випадках додаткова відповідальність може покладатись на її батьків (усиновителів, піклувальників).
в) Повна дієздатність настає з 18 років, або з моменту укладення шлюбу, якщо це відбувається раніше. Може бути надана також за рішенням суду, або органів опіки та піклування з 16 років особам, що працюють за трудовим договором; які записані матір'ю, або батьком дитини або бажають займатися підприємництвом.
г) Обмежена дієздатність, може бути встановлена за рішенням суду щодо осіб, які зловживають спиртними, наркотичними або токсичними речовинами та якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Над такими особам призначається піклувальник. Обмежено дієздатний самостійно може вчиняти лише дрібні побутові правочини, а решту – лише за згодою піклувальника. У разі поновлення стану здоров'я можливе поновлення повної дієздатності особи за рішенням суду. Заяву про обмеження дієздатності або поновлення у повній дієздатності можуть подати до суду члени сім'ї такої особи, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад.
д) Недієздатність встановлюється за рішенням суду, щодо осіб, які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над такими особами суд призначає опіку. Всі права та обов'язки від імені підопічного здійснює опікун. У разі поновлення стану здоров'я особа може бути поновлена у дієздатності за рішенням суду. Заява про визнання особи недієздатною або про поновлення у дієздатності можуть подати до суду члени сім'ї такої особи, близькі родичі незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад.
Опікуном (як і піклувальником) може бути призначена лише повністю дієздатна особа за її згодою. Як правило опікуни і піклувальники призначаються переважно з числа родичів підопічного.
3. Цивільна деліктоздатність. Вона визначається наявністю у учасника цивільних відносин майна, яке відокремлене від майна інших осіб. Малолітні особи не несуть відповідальності за шкоду заподіяну ними, цю відповідальність несуть їх батьки (усиновителі).
Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону та за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі.
Повнолітня особа самостійно відповідає за заподіяну нею шкоду та по укладених нею договорах в межах свого майна.
Обмежено дієздатні особи несуть самостійно майнову відповідальність.
Відповідальність за шкоду заподіяну недієздатною особою несе її опікун.
Юридичною особою визначається організація створена і зареєстрована у зареєстрованому порядку, яка наділена цивільною право- і дієздатністю та може бути позивачем і відповідачем у суді.
Юридична особа характеризується наступними ознаками:
1. Організаційною єдністю, тобто юридична особа має певну структуру, яка характеризується наявністю системи внутрішніх взаємозв'язків членів цієї структури та їх функціональною диференціацією.
2. Легітимацією (легалізацією) у встановленому законом порядку.
3. Наявністю цивільної право-, діє- та деліктоздатності, які носять індивідуально визначених характер.
4. Майновою відокремленістю – наявністю майна, яке відокремлене від майна інших учасників цивільного обороту.
5. Наявністю власного імені.
Юридичні особи можуть бути створені у формі: товариства, установи та інших формах не заборонених законом. В тому числі шляхом об'єднання майна (кооперативи, тощо). Товариство визнається організація, створена шляхом об'єднання осіб (її учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створене навіть однією особою. Товариства бувають: підприємницькі та непідприємницькі.
Установа визнається організація, створена однією або кількома особами (її засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання їхнього майна, для досягнення ними визначеної мети, за рахунок цього майна.
Залежно від порядку створення юридичні особи бувають:
а) приватного права, які виникають у порядку встановленому цивільним законодавством на підставі установчих документів, розроблених їх учасниками відповідно до закону (ст. 87 ЦК) ;
б) публічного права, які створюються за розпорядчим актом Президента України або органу державної чи місцевої влади у порядку визначеному конституцією України та законами.
Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. До установчих документів відносяться статути (положення) юридичних осіб та рішення про їх створення (накази, протоколи загальних зборів засновників, установчі договори тощо).
Юридична особа повинна мати своє найменування, яке повинне містити інформацію про її організаційно-правову форму та інформацію про характер її діяльності.
Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування,. а та що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.
Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
У разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах.
Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.
Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. І правоздатність і дієздатність юридичної особи у цивільних правовідносинах носять індивідуальний та похідний (від прав засновників) характер. Їх обсяг щодо кожної конкретної юридичної особи визначається її установчими документами.
Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом та вказується в її установчих документах.
Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Діяльність юридичної особи може бути припинена в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), за якої права та обов'язки юридичної особи, яка припиняється, переходять до новостворених на базі її майна юридичних осіб або в результаті її ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення та призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлюють порядок і строки припинення.
Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.
Юридична особа ліквідується:
1. за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;
2. за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.
Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.
Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Об'єктами цивільних прав є матеріальні та нематеріальні блага, які зумовлюють виникнення цивільно-правового відношення між певними особами як у процесі їх створення так і у процесі їх використання. Це речі, у тому числі гроші та цінні папери; інше майно; майнові права; результати робіт; послуги; результати інтелектуальної, творчої діяльності; інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або які можуть належати лише певним учасникам цивільного обороту, мають бути прямо встановлені у законі.
 
3. Цивільний правочин
 
Правочином є дія особи, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми (одностороння дія однієї особи) та дво- чи багатосторонніми (договори які представляють собою погоджені дії двох або більше сторін).
При вчинені правочину необхідно дотримуватись наступних вимог законодавства, що впливають на його дійсність (вимоги дійсності правочину):
1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної право- і дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним (тобто створює цивільні права та обов'язки), якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (простій письмовій, електронній письмовій, письмовій нотаріально-сповідченій, письмовій реєстраційній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
У письмовій формі належить вчиняти:
1. правочини між юридичними особами;
2. правочини між фізичною та юридичною особою (крім винятків передбачених ЦК) ;
3. правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (крім випадків передбачених ЦК).
4. інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному по-свідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог його дійсності.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (сторони повинні повернути одна одній все отримане на виконання недійсного правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування).
 
4. Представництво як цивільне правовідношення і його характеристика. Доручення
 
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Розрізняють три види представництва:
1. представництво за законом;
2. комерційне представництво;
3. представництво за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин за її допомогою.
Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає, як правило, нотаріальному посвідченню.
Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.
Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.
Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.
Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.
Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1. закінчення строку довіреності;
2. скасування довіреності особою, яка її видала;
3. відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4. припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5. припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6. смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;
7. смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.
Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.
Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.
 
5. Поняття, строки, значення та порядок застосування позовної давності
 
Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Розрізняють загальну та спеціальну позовнsу давність.
Загальний строк позовної давності встановлений законодавством у три роки. Він застосовується у всіх випадках, якщо законом спеціально не обумовлено інший строк позовної давності або він не збільшений за домовленістю (письмовим договором) між сторонами цивільного спору.
На окремі категорії позовних вимог встановлені спеціальні строки позовної давності більшої або меншої тривалості ніж загальний строк. Спеціальні строки позовної давності встановлені законодавством для таких категорій вимог:
1. 1 рік для вимог:
а) про стягнення неустойки (штрафу, пені) ;
б) про спростування недостовірної інформації, поданої у засобах масової інформації;
в) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;
г) у зв'язку з недоліками проданого товару;
д) про розірвання договору дарування;
е) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;
є) про оскарження дій виконавця заповіту.
2. У п'ять років – до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.
3. У десять років – до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін і не може бути скорочена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Порядок перебігу строку позовної давності визначений ст. 261ЦК. У загальному випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А фактично, відповідно до ст. 253 ЦК перебіг строку позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права чи про особу яка його порушила.
Перебіг позовної давності може бути:
1. зупинений у випадках і у порядку визначеному ст. 263ЦК;
2. перерваний у випадках і у порядку визначеному ст. 264ЦК;
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.
Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. (ст. 267 ЦК).
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Перебіг позовної давності зупиняється:
1. якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила) ;
2. у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3. у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4. якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
 
Контрольні запитання
 
1. Що таке цивільне право і які відносини воно регулює?
2. Які інститути відносяться до галузі цивільного права?
3. Які є суб'єкти цивільного права, їх види?
4. Що є об'єктами цивільного права?
5. Які підстави виникнення, зміни, припинення цивільних правовідносин?
6. Що таке угода?
7. Як Ви розумієте представництво?
8. Що таке довіреність?
9. Які умови виконання і забезпечення виконання обов'язків у цивільному праві?
10. На чому можуть ґрунтуватись повноваження представника?
11. Які існують способи захисту цивільних прав?
12. Якими органами здійснюється захист цивільних прав?
13. Яке призначення строку позовної давності?
14. Яка відповідальність у цивільному праві?
 
Тематика рефератів
 
1. Приватне право та його основна галузь – цивільне право.
2. Відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
3. Відповідальність за шкоду заподіяну посадовими і службовими особами державних органів.
4. Відповідальність за шкоду заподіяну недієздатними громадянами.
5. Визнання громадян безвісти відсутніми та оголошення померлими.
6. Опіка та піклування у цивільних відносинах.
7. Представництво та його види.
8. Види цивільних правочинів.
9. Види юридичних осіб та проблеми їх класифікації.
10. Види цивільно-правової відповідльності.
Фото Капча