Загальний догляд за хворими

У операційну та з операційної хворих перевозять на каталках хірургічного відділення. До цих транспортних засобів ставляться високі гігієнічні вимоги: вони повинні бути чистими, зберігатись у певному місці відділення, застеленими чистою білизною чи білизною хворого з палати. Перекладають тяжкохворих з ліжка або операційного стола на каталку і навпаки два-три чоловіки. Якщо у цьому беруть участь троє, то це робиться так: один підводить руки під голову, другий – під спину, а третій підтримує ноги. Якщо перекладають хворого двоє, то вони обидва стають збоку від хворого і беруть його – один, підводячи руки знизу під голову і груди, а другий – під таз і ноги. Слід враховувати локалізацію патологічного осередку (ураження, рани тощо) на тілі хворого і відповідно розташовувати руки.

Особливо уважним і обережним потрібно бути під час перекладання і транспортування хворих у стані непритомності (коматозний стан, стан наркотичного сну тощо), адже різка зміна положення може спричинити або порушення прохідності дихальних шляхів (асфіксію), або ж травму хребта в шийному відділі з паралічем центру діафрагмального нерва, що зумовить асфіксію.

Харчування та годування хворих. Харчування хворих (поряд зі спеціальними медичними заходами) є важливим лікувальним заходом, обов'язковою умовою ефективного лікування. Хвороба завжди призводить до порушення обміну речовин, зокрема, до активізації катаболічних процесів – процесів розпаду речовин, і навпаки, до зниження анаболічних, відновних.

Зміщення рівноваги обміну в бік розпаду та витрат речовин знижує функціональну здатність клітин, органів та тканин організму, в тому числі й захисну, а також спричиняє накопичення в організмі шкідливих проміжних та залишкових продуктів розпаду речовин, створюючи несприятливі умови для подолання хвороби і одужання, тому енергетичні витрати організму, зумовлені хворобою, повинні бути компенсовані будь-яким шляхом. Таких шляхів є два. Основний з них для більшості хворих – природний, ентеральний (надходження поживних речовин через рот і кишечник). Другий шлях – позакишковий, або парентеральний, тобто поживні енергетичні речовини вводяться оминаючи кишечник, в судинне русло, внутрішньовенно. Останній шлях є вимушеним, його застосовують тоді, коли хворий не може їсти внаслідок тяжкого стану або ж йому протипоказано таке харчування з огляду на характер хвороби і операції (може призвести до ускладнень, наприклад, прийом їжі в перші дні після операції на стравоході, шлунку або кишках). Інколи таке харчування неефективне, наприклад, за наявності високих зовнішніх фістул кишечника.

Поряд з цим у багатьох хворих через порушення різних функцій організму, у тому числі травлення, настільки великі енергетичні витрати і поганий апетит, що навіть за можливого ентерального харчування останнє буває недостатнім для поповнення дефіциту. У такому разі додатково призначають парентеральне харчування.

Парентеральне харчування здійснюють медичні сестри за призначенням та під суворим контролем лікаря. Медичні (палатні) сестри проводять і особливий вид ентерального харчування – зондове, яке полягає у введенні через введений в шлунок або тонку кишку зонд рідких харчових сумішей – бульйонів, молока, суміші глюкози з молоком та яйцем тощо. Його призначають хворим, у яких кишечник функціонує, але нормальному харчуванню заважає патологія стравоходу або ж шлунка чи дванадцятипалої кишки (стриктури або опіки стравоходу, виразка шлунка, зокрема зі стенозом, фістули дванадцятипалої кишки), а також хворим у тяжкому стані (непритомність тощо).

Природне, або ентеральне (через рот), харчування згідно з призначенням лікаря щодо його якісного складу забезпечується молодшими медичними сестрами. Ходячі хворі харчуються в лікарняних їдальнях. Потрібно забороняти ходячим хворим їсти в палатах, оскільки це призводить до забруднення палат харчовими залишками, розпліднення тарганів та інших комах, а також порушення санітарного асептичного режиму і, зрештою, до харчових отруєнь та кишкових інфекцій, особливо влітку.

Лежачі хворі їдять за допомогою молодших та палатних медичних сестер. Для полегшення цієї процедури під голову хворого підкладають ще одну подушку або піднімають головний кінець ліжка. Під підборіддя хворого підводять клейонку, яка закриває груди. Сестра сідає поряд з хворим і біля себе, найчастіше на приліжковій тумбочці, ставить тарілку зі стравою і годує хворого з ложки, якщо страва має відносно густу консистенцію (густий суп, борщ, каша), або з поїльника, якщо страва рідка (бульйон, молочний суп, кисіль, компот, кефір). На носик поїльника під час годування тяжкохворих, хворих з тризмом або хворих на епілепсію слід одягати гумову трубку, яку вводять безпосередньо у порожнину рота.

Їжа має бути смачною, калорійною (з високою енергетичною цінністю), добре всмоктуватися. Посуд (тарілки, ложки, виделки, поїльники, склянки) повинен бути бездоганно чистим (вимитим) та сухим, у деяких випадках – дезинфікованим. Їжа повинна обов'язково закінчуватись прийомом рідини і промиванням порожнини рота, а також прибиранням ліжка, тумбочки, підлоги тощо.

Дезинфекція виділень хворого та посуду для них. Виділення хворих, які не мають інфекційних уражень кишечнику і сечовивідних шляхів, спеціально не дезинфікують. Знезаражують лише посуд, призначений для випорожнень лежачих хворих. Судна, сечоприймальники, плювальниці добре промивають гарячою водою і дезинфекційним розчином: 3-5% хлораміну, 5% карболової кислоти, лізолом або 20% хлорним вапном.

Однак у хірургічних стаціонарах нерідко перебувають хворі з різними контагіозними інфекційними хворобами кишечнику (черевний тиф, дизентерія, харчові токсикоінфекції тощо), органів дихання та сечовивідних шляхів (туберкульоз тощо), які потрапляють туди внаслідок помилок у діагностиці (прийняття їх за гострі хірургічні захворювання) або розвитку ускладнень, які потребують