Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Заходи реанімації при термінальному стані

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
28
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Заходи реанімації при термінальному стані
2. Типи і види лікувально-профілактичних закладів
3. Поняття про нещасні випадки та гострі захворювання
Список використаної літератури
 
1. Заходи реанімації при термінальному стані
 
Організм людини продовжує жити й після зупинки дихання та серцевої діяльності. Дійсно, при цьому припиняється постачання до клітин кисню, без якого неможливе існування живого організму. Різні тканини по-різному реагують на відсутність постачання до них крові та кисню, та їхня загибель відбувається не в один і той самий час. Тому своєчасне відновлення кровообігу та дихання за допомогою комплексу заходів, що називаються реанімацією, може вивести хворого з термінального стану.
Термінальні стани можуть спричинятися різними причинами: шоком, інфарктом міокарда, великою крововтратою, закупоркою дихальних шляхів або асфіксією, електротравмою, утопленням, засипанням землею і т. д.
У термінальному стані виділяють 3 фази, або стадії:
преагональний стан;
агонія;
клінічна смерть.
У преагональному стані свідомість хворого ще зберігається, але вона сплутана. Артеріальний тиск падає до нуля, пульс різко прискорюється та стає ниткоподібним, дихання поверхове, утруднене, шкірні покриви бліді.
Під час агонії артеріальний тиск та пульс не визначаються, очні рефлекси (рогівковий, реакції зениці на світло) зникають, дихання набуває характеру ковтання повітря.
Клінічна смерть – короткочасна перехідна стадія між життям та смертю, її тривалість 3-6 хвилин. Дихання та серцева діяльність відсутні, зениці розширені, шкірні покриви холодні, рефлексів немає. У цей короткочасний період ще можливо відновити життєві функції за допомогою реанімації. У більш пізні строки настають незворотні зміни у тканинах та клінічна смерть переходить у біологічну, справжню.
Дихальна недостатність. На догоспітальному етапі при гострій недостатності дихання необхідно вжити таких заходів:
Звільнити дихальні шляхи від слизу, харкотиння шляхом відсмоктування за допомогою катетера, гумової груші або пальця, обгорнутого марлею, ватою.
Зняти тісний одяг.
Надати підвищеного положення.
Забезпечити приплив свіжого повітря, кисню через маску або носовий катетер.
Застосувати кардіотонічні засоби: ізоланід, лантозид, настойку строфанту всередину; у разі пригнічення дихання – сульфокамфокаїн, етимізол, кофеїн внутрішньом’язово.
Поставити гірчичники.
Обов’язкова госпіталізація.
Основними принципами лікування гострої недостатності дихання в стаціонарі є:
І. Відновлення прохідності дихальних шляхів. Для цього застосовується відсмоктування слизу з носоглотки катетером, у разі потреби катетером через голосову щілину, постурально-гравітаційний дренаж, масаж грудної клітки, штучний кашель (провадяться прокол голкою між 1-м і 2-м кільцями трахеї з введенням у неї суміші 1, 5 мл 0, 9% розчину натрію хлориду + 2 мл розчину протеолітичних ферментів + антибіотик).
Звільненню дихальних шляхів сприяє створення мікроклімату з підвищеною вологістю (до 90-100%), застосування парових інгаляцій, аерозолів з лужними розчинами, муколітиками (панкреатин, хімотрипсин, трипсин, ацетилцистеїн, мукосольвін), протинабряковими препаратами (солутан, димедрол, еуспіран), глікокортикоїдами (гідрокортизон, преднізолон). Якщо завдяки цим заходам не вдається досягти бажаного ефекту, застосовують ларингоскопію та штучну вентиляцію легень. При вираженому звуженні бронхів призначають засоби, що розширюють бронхи (еуфілін, ношпа, папаверин, платифілін, антигістамінні препарати, глікокортикоїди у вікових дозах). Дія цих препаратів може не дати позитивних результатів, тоді для поліпшення газообміну в легенях треба налагодити дихання під постійним позитивним тиском у дихальних шляхах (за Грегорі або апаратне дихання з опором на видиху).
При аспірації шлункового вмісту треба: а) терміново інтубувати трахею; б) добре промити трахею (по 2-3 мл 1, 4% розчину натрію гідрокарбонату; в) 2 або 3 рази залити в трахею по 2-3 мл розчину гідрокортизону (50 мг на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) з наступним відсмоктуванням; г) призначити внутрішньовенно інгібітори протеолітичних ферментів (трасилол, гордокс, контрикал по 1000-1500 од/ кг маси на добу) та амінокапронову кислоту по 300-350 мг / кг маси на добу; д) кортикостероїди внутрішньовенно; е) антигістамінні засоби (супрастин,. димедрол, піпольфен) по 2-3 мг/кг на добу внутрішньовенно; е) антибіотики широкого спектра дії.
II. Оксигенотерапія – обов’язковий компонент лікування; її здійснюють за допомогою катетера, введеного через нижній носовий хід у носоглотку, або кисневої палатки, чи маски наркозного апарата 50-60% зволоженим киснем кімнатної температури чи геліево-кисневою сумішшю. Швидкість подавання кисню при використанні носоглоткового катетера становить 6-8 л / хв, кисневої палатки – спочатку 8-12 л / хв., а потім 3-4 л /хв.
III. Призначення засобів, що зменшують потребу в кисні і підвищують стійкість мозку до гіпоксії.
Зменшення потреби в кисні досягають зняттям або зменшенням неспокою, задишки, гіпертермії, зниженням роботи дихальних м’язів. З цією метою призначають фенобарбітал (5 мг/кг маси на добу), літичну суміш, седуксен внутрішньом’язово або внутрішньовенно, натрію оксибутират (100 мг/кг 20% розчину внутрішньовенно повільно або краплинне), 1% розчин тіопенталу натрію, гексеналу. Ці самі препарати сприяють підвищенню виживання мозку в умовах гіпоксії, зниженню гіпертемії.
IV. Призначення засобів, що підвищують засвоєння кисню тканинами. Застосовують аскорбінову кислоту (всередину по 300 мг на добу, внутрішньовенно 1-2 мл), тіамін (всередину 5-10 мг на добу, внутрішньом’язово 0, 3-0, 5 мл).
V. Дегідратація розвантаження малого кола кровообігу, досягається внутрішньовенним введенням 20% розчину глюкози.
VI. Дезинтоксикація, коригування активної реакції внутрішнього середовища, водно-сольового балансу провадяться краплинним введенням глюкозосольових розчинів (в основному 10% розчину глюкози), гемодезу, реополіглюкіну, реоглюману, 10% розчину альбуміну (10
Фото Капча