Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Запорозька Січ - лицарська держава на Степовому кордоні

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Запорозька Січ - лицарська держава на Степовому кордоні
 
Провідну роль у процессі формування українського народу, його архетипів соціальної та політичної поведінки, в т. ч. воєнного мистецтва відігравала Запорозька Січ. Вона виникла у пізньо- середньовічні добу на Степовому кордоні Європи як своєрідна «перлина» у горні східноєвропейських лицарських держав орденів». Саме на південних і східних землях України-Русі, куди входила і територія сучасних Донеччини і Луганщини, відбулося становлення ранньонаціональної сторожової служби та своєрідної системи оповіщення, які згодом були перейняті на усій території Української козацької держави – Гетьманщини.
Зважаючи на майже щорічні набіги татарських орд на українські землі, запорозькі козаки створили потужну оборонно-сторожову систему стаціонарного та мобільного типів. Вона складалася з мережі козацьких форпостів або ж караулів, які виставлялися на потенційно небезпечних з точки зору татарських нападів напрямах й у тактично зручних місцях – постійних татарських шляхах, переправах бродах тощо. Українські форпости розміщувалися на природних пагорбах стародавніх курганах, деколи й на спеціально насипаних земляних підвищеннях та мали дерев'яно-земляні укріплення, житлові приміщення, які були розраховані на залогу з 20-30 осіб. Для несення сторожової служби від форпостів у степ висилались спеціальні команди («бекети»), що складалися з 3-4 козаків, які, залежно від оперативної ситуації, перебували в роз'їздах або вартували на постійних чи тимчасових постах. Протягом ХVШ ст. така система оповіщення набула довершеного вигляду і забезпечувала ефективну оборону Східної і Південної України від ординських набігів. Основними функціями козацької сторожової служби були збір розвідувальної інформації про пересування противника, позбавлення неочікуванності його нападів, інформування командування і місцевого населення про прихід ворожих сил.
У різні періоди своєї історії Запорізька Січ (Військо Запорозьке Низове, Січ), зважаючи на складні військово-політичні умови, змінювала місце свого розташування. Від 1560-х рр. до 1593 р. існувала Томаківська Січ, яка була змінена Базавлуцькою у 1593-1638 рр. З середини XVII ст. на українських землях функціонували: Микитинська (1639-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 рр.), Кам'янська (1709-1711, 1730-1734 рр.), Олешківська (1711-1728 рр.), Надпільненська (1734-1775 рр.) та Задунайська (1775-1828 рр.) Січі. Запорожці брали активну участь у Національно-визвольній війні українського народу середини XVII ст., нападах на Кримське ханство під проводом кошового отамана Івана Сірка, походах на Кримське ханство гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи кінця 80-х – 90-х рр. XVII ст. Запорожці брали активну участь у війнах Української козацької держави проти Польщі, Росії і Туречини, усіх російсько-турецьких війнах: 1734-1739, 1769-1774 та 1787-1791 рр.
Головним центром оборонної військово-адміністративної системи Запорозької Січі був кіш Війська Запорозького Низового. У той час він поділявся на 28 адміністративних одиниць – куренів на чолі з отаманами. Тактичними одиницями запорозького війська були команди і партії. Військо, яке формувалося у випадку воєнної загрози, становило від 2-х до 20 тисяч чоловік і називалося командою. Для виконання певного завдання утворювалася так звана партія, яка нараховувала до 2-х тисяч козаків.
Серед козацько-лицарських чеснот, які існували на Запорозькій Січі, завжди були визначальними мужність, відвага, вірність, гідність, честь, добра слава, здатність до самопожертви, патріотизм, оборона вітчизни, захист рідної віри. Безчестям і применшенням лицарської гідності в козацькому середовищі вважалася воєнна поразка, втеча з полю бою, зрада, неповага до старших, крадіжка тощо. Для кожного українського козака завжди святим було поняття «лицарського товариства». Воно означало насамперед побратимські стосунки між членами козацької організації, співіснування за козацькими звичаями на засадах солідарності та взаємодопомоги. Козаки Запорозької Січі у своєму повсякденому житті та під час військових походів керувалися не писаним законом, а традиціями. На думку Дмитра Яворницького, ці традиції були «очевидно, привнесеними із України в Запорожжя та передавалися із уст в уста і були освячені багатьма віками».
Козацьке право являло собою не стільки суму обов’язкових норм, скільки варіативну та гнучку модель правової поведінки і мислення співвідносного з нормами моралі та віри, а тому не могло бути механічно втиснуте у рамки традиційного законодавчого зводу ранньомодерного суспільства.
Слід відзначити, що протягом історичного періоду існування Січі у XVI-XVШ ст. були унормовані чіткі традиції та механізми реалізації колективної волі козацької спільноти. Найповажніша роль у зазначеному контексті відводилася загальнокозацьким січовим Радам, які були не лише найвищим законодавчим та адміністративним органом, але й головною інстанцією, яка розглядала найважливіші політичні (підписання міжнародних угод, відправка чи прийняття послів), військові (ухвалення рішення про похід, визначення кількості підрозділів та ін.) цивільні (розподіл землі, угідь, майна тощо) та кримінальні (важкі злочини та засудження важливих злочинців) справи. Періодичність зібрання січових Рад чітко корелювалася із козацькою християнською обрядовістю, а тому найважливіші ради козаки приурочували до головних православних свят.
Процедура січового парламентаризму відбувалася за козацьким звичаєм методом т. зв. акламації (від лат. acclamatio – вигук) тобто не через підрахунок голосів, а за вигуками та репліками учасників зборів (в окремих випадках догори підкидалися шапки), які таким чином схвалювали чи відхиляли оголошене рішення. При цьому не згідні з думкою переважної більшості змушені були скоритися рішенню останньої, оскільки в противному разі меншості загрожувало побиття або інше покарання. Найважливіші моменти ради при цьому супроводжувалися пострілами з гармат чи мушкетів, звуками сурм та литавр, барабанним боєм. Як зазначав один з провідних сучасних козакознавців Петро Сас, це було викликане задля того, щоб «мобілізувати чуття
Фото Капча