Запорозька Січ - лицарська держава на Степовому кордоні

По дорозі до Січі росіяни знищили такі містечка та селища Полтавського полку як Келеберда, Переволочна, Новий і Старий Кодаки, населення яких підтримувало І. Мазепу та К. Гордієнка. Після цього, на початку травня 1709 р. була оточена, а потім розгромлена після кількаденної облоги й сама Запорозька Січ. При цьому частина запорожців здалася у полон до росіян добровільно, але, незважаючи на це, і цих козаків також було страчено за наказом П. Яковлєва. Відомо, що московський цар надавав знищенню запорожців особливого значення, вважаючи її «надеждой неприятеля», а тому розгром Січі вважався великою перемогою, адже на думку Москви, після цього Османська імперія відмовиться від свого бажання допомагати Карлу ХІІ.

Очевидець розгрому Січі росіянами запорожець Стефаненко свідчив: «учинилось у нас в Січі те, що на... московській присязі, товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали та інші тиранські смерті задавали, і робили те, чого і в поганстві за древніх мучителів не водилось – мертвих із гробів багатьох, не тільки з товариства, але й з ченців відкопували, голови їм відсікали, шкури лупили і вішали». На повідомлення Меншикова про знищення Запорозької Січі московський цар Петро І відписував: «... отримали ми від вас листа, в якому оголошуєте про розорення проклятого місця, яке корінь злу і надія неприятелю була, що ми з превеликою радістю почувши, Господу, меснику злим, дякували зі стрільбою. І вам за нього дуже дякуємо, бо ця справа з перших є, якої побоюватися було потрібно».

Червнем 1710 р. датувався досить промовистий лист кошового отамана Йосипа Кириленка до І. Скоропадського, в якому новообраний отаман Запорозької Січі писав, що «московские монархи от початку козацкого народу и владения каганов козацких аж до Хмелницкого николы нам не бывали природными панами, леч ми яко сами доброволне без жадного насилия для заховання прав і вольностей наших поддалися под оборону царскую, так явное тих же прав и вольностей наших видяче зламане, и ухилитися от оной, для чого не належало б Москві нам, не природнім своим и не завоеванним подданим... братию нашу губити (виділ. – Т. Ч.) «.

У жовтні 1711 р. комендант Очакова Мустафа-паша виділив на потреби 2-х тисяч запорожців 4 900 «кілет» борошна, а на початку наступного 1712 р. ще додатково 15 тисяч «кілет» борошна. Невдовзі на Олешківській Січі перебувало вже близько 6 000 козаків. У цей час частина запорожців продовжувала служити шведському королеві, хоча більшість січовиків визнала протекцію кримського хана і турецького султана.

Запорозькі козаки, які підтримували І. Мазепу та П. Орлика, взяли активну участь у війні Османської імперії з Російською державаою у 1710-1711 рр. Українські дипломати вислані Орликом до Туреччини на початку 1711 р. за допомогою французького резидента у Стамбулі Дезаєра добилися у турецького султана Агмеда ІІІ оголошення війни Московській державі. Османська армія переправляється через Дунай і підходить до Пруту в районі молдавського містечка Фальчі. Водночас московська армія з метою завоювання придунайських князівств рухалася від прикордонних Сорок до тогочасної столиці Молдавії міста Ясси. В зв’язку з цим, багато істориків зазначало, що т. зв. Прутський похід Петра І мав за мету утворення такого собі «Орієнтального царства», тобто великої православної імперії на теренах колишньої Візантії. Однак не так сталося, як гадалося.

Влітку 1711 р. війська гетьмана Орлика брали участь на стороні султана в битві між турецькою та російською арміями на річці Прут поблизу молдавського містечка Станілешті. 8 липня відбувся бій, який закінчився великою поразкою росіян. Об’єднані підрозділи турків, татар, шведів та українців вдалим маневром швидко оточили московських стрільців, які навіть не встигли як слід утворити оборонний табір. Після цього союзницькі війська без перешкод звели навколо війська Петра І земляні вали, на яких було встановлено гармати. Бомбардування деморалізованої російської армії тривало в ніч з 9 на 10, а також протягом усього дня 10 липня. У результаті цього було вбито близько 3 тисяч московських воїнів. Якби турецьке командування не наказало припинити вогонь, російська армія була б вщент знищена. У штабі Петра І, готуючись до полону, почали палити секретні документи. Пізніше цар згадував, що під Прутом «майже так не трапилося, як з шведами під Полтавою».

Треба наголосити на тому, що близько 7 тисяч українських козаків під керівництвом П. Орлика та К. Гордієнка відіграли досить суттєву роль у перемозі Османської імперії, Шведського королівства та Кримського ханства над московитами, й таким чином відплатили своїм ворогам за поразку під Полтавою. Щоб уникнути ганебного полону Петро І за порадою своєї дружини Катерини наказав зібрати гроші та відправив свого урядовця П. Шафірова для таємних переговорів з великим візирем Балтаджі Мегмед- пашею. Той мав підкупити великого візира й підписати з турками мирну угоду на будь-яких умовах, лише б випустили залишки російської армії на чолі з царем з полону-оточення. Як засвідчують окремі джерела, за 850 кілограмів золота тогочасний османський прем’єр-міністр погодився зняти облогу. Про те, яке значення відіграв такий «міждержавний хабар», засвідчував факт заснування Петром І у 1712 р. ордену Святої великомучениці Катерини (інша назва – «Визволення») – на згадку про те, як царівна вчасно підказала зручний вихід із здавалося б безнадійної ситуації.

Отже, у липні 1711 р. поблизу Прута між Османською імперією та Московською державою був підписаний т. зв. Прутський мирний договір, за яким росіяни віддавали туркам Азов, а також мали знести ряд новозбудованих фортець у Приазов’ї та Нижньому Подніпров’ї. Питання про політичний статус України стало одним з головних під час переговорів – цар змушений був «відняти від неї руку» на користь гетьмана П. Орлика та кошового отамана К. Гордієнка.