Зародження економіко-теоретичних знань

Інфраструктура є важливим чинником, що визначає умови ринкового реформування економіки. Вона забезпечує нормальний хід економічних перетворень, а відсутність прирікає їх на неефективність. Тому потрібна особлива увага до всіх елементів інфраструктури, бо тільки це забезпечить реалізацію ринкових реформ.

Бурхливий розвиток різних бірж в Україні пов´язаний з тим, що наприкінці 80-х років ще союзний уряд надав підприємствам право реалізації «зайвих» товарно-сировинних цінностей за вільними цінами. Це, а також законодавча неврегульованість діяльності бірж, дало змогу господарській номенклатурі привласнити величезні спекулятивні прибутки від перепродажу ресурсів.

Українські біржі не відповідають світовим стандартам і за якісними показниками: часткою біржових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі; розумінням «універсальності» в біржовій справі; домінуванням нерухомості в біржовій торгівлі.

Формування елементів фінансової інфраструктури

Створення ефективної фінансової системи є основою переходу від командної економіки до ринкової, тому країнам у процесі ринкової трансформації потрібно приділити велику увагу фінансовим реформам як одному із шляхів досягнення економічної стабілізації.

Україна, як і більшість постсоціалістичних країн пішла шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками, її втіленню сприяло, по-перше, те що банки функціювали і за радянських часів, аринок цінних паперів танебанківські фінансові інститути потрібно було створювати заново; по-друге, бажання країн швидше адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу стосовно ринку банківських і фінансових послуг з метою подальшої інтеграції в ЄС.

До того ж, багато науковців відстоюють позицію розвитку лише банківської системи, аргументуючи це тим, що вона здатна повністю забезпечити ефективний перерозподіл фінансових ресурсів. Наголошують саме на універсалізації банківських установ, які надають повний і широкий спектр фінансових послуг. Проте, навіть враховуючи світові тенденції до універсалізації банків, концентрацію діяльності в кількох (трьох, максимум п´ятьох) сферах вважають оптимальною для будь-якого суб´єкта-господарника і фінансового також. Якщо приділити увагу всім сферам одночасно, то втрачаються пріоритети, що в подальшому призводить до зменшення ефективності діяльності такого суб´єкта. Банківським структурам у перехідних економіках із недостатнім рівнем капіталізації нелегко розширювати сферу послуг, оскільки керувати універсальними банками і контролювати їхню діяльність набагато складніше, ніж спеціалізованими установами. Тому в країнах з перехідною економікою зростає роль небанківських фінансових інститутів, оскільки вони краще, ніж банки, пристосовані для фінансування заходів із високим ступенем ризику, а саме такий ризик нерозривно пов´язаний із процесом економічних змін.

Структуру фінансової системи сучасної України характеризують:

• порівняно низький рівень фінансового посередництва;
• домінування банківської системи в структурі фінансового сектору;
• низька участь небанківських фінансових інститутів у фінансовому посередництві;
• незначна роль ринку цінних паперів.

Україна, як і більшість країн колишнього соціалістичного табору, розпочала реформування фінансової ситеми з банківництва, створення дворівневої банківської системи.

Банки існували ще в рамках командно-адміністративної системи, як державні галузеві банки: Промбудбанк, Агропромбанк, Ощадбанк, Жилсоцбанк і Зовнішекономбанк. Вони були перетворені на комерційні банки. Відповідно: Промінвест, АКБ «Україна», Ощадбанк, Укрсоцбанк і Укрексімбанк. До того ж Ощадбанк і Укрексімбанк залишились у державній власності. Поряд з цим створювалися незалежні комерційні банки, багато з них розорилося і на 01. 12. 2003 р. їх було 184; 28 з них було створено за участю іноземного капіталу. Фактично діяло 155 комерційних банків. Рівень концентрації капіталу в банківській сфері дуже високий: на сім найбільших банків (менше 4% кількості) припадає половина всіх банківських активів. Домінують «п´ять старих» правонаступників колишніх державних банків – за обсягом кредитів і за кількістю філій у регіонах. Ще однією рисою банківської системи України є нерівномірність розміщення: на Київ і Київську область припадає майже 50% від усієї кількості комерційних банків з частками: у статутному фонді – 55%, а в сумарних активах – 51%.

На початку 1990-х років відбулося становлення інститутів небанківського фінансового сектору: процеси приватизації зумовили потребу створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств; пенсійна реформа передбачала формування накопичувальної системи, функціювання якої забезпечують пенсійні фонди, недержавні також; потреба страхування в умовах підвищеного ризику в контексті економічних реформ дала підґрунтя для діяльності страхових компаній; з метою пожвавлення малого і середнього бізнесу та полегшення наслідків малозабезпеченості населення створювалися кредитні спілки ті інші установи з мікрокредитування.

Однак Україна ще на початковому етапі становлення усіх інститутів: тут триває формування нормативно-правової бази, відбувається перерозподіл повноважень щодо регулювання та контролю за діяльністю небанківських фінансових інститутів між різними органами. Небанківські інститути набагато менше законодавче впорядковані й керовані порівняно з банківськими, частина створених структур або «простоює», або займається невластивою їм справою.

Після скандалів у першій половині 90-х років з «фінансовими пірамідами», у результаті чого постраждало близько 4 млн. довірливих вкладників (сума втрат – 132 млн. доларів США) була підірвана довіра до довірчих товариств (Іпрастів).

Невластивими для них функціями займалися в Україні інвестиційні фонди і компанії. Не маючи реального ґрунту для виконання своїх безпосередніх функцій, як інституційні інвестори, вони були змушені займатися акумулюванням приватизаційних сертифікатів та вкладанням їх у цінні папери приватизованих підприємств. Як відомо, активи інвестиційних фондів перетворилися на пакети низьколіквідних акцій, що дуже ускладнило їхні можливості навіть розрахуватися з власниками інвестиційних сертифікатів. На початку 2003 р. в Україні налічувалось 135 інвестиційних фондів із загальною балансовою вартістю 364, 7 млн. грн. їхніми учасниками