Зародження економіко-теоретичних знань

Почали відроджуватися кредитні спілки, які мають тривалу історію в Україні (на 0 1. 09. 1 9 1 9 р: налічувалося 33 тисячі кредитних та ощадно-позичкових кооперативів). Відродження кредитівок почалося з першої половини 90-х років. Сьогодні, за даними Національної асоціації кредитних спілок, в Україні працює 1400 кредитівок. У першій половині 2003 р. їхні активи сягнули понад 1 10 млн. грн, а надані позики -близько 100 млн. грн. На фінансовому ринку кредитові спілки мають все більшу конкуренцію з боку банківської системи.

Після прийняття відповідних нормативних актів дещо активізувалася справа з пенсійними фондами. Однак приватні пенсійні фонди поки що не відіграють помітної ролі в пенсійному забезпеченні населення України. І причина знову ж таки в недорозвиненості українського фондов. ого ринку. Якщо в розвинених країнах пенсійні фонди є дуже солідним інституційним інвестором і їхні багатомільярдні кошти вкладають у високодохідні й довготривалі фінансові інструменти, то 16 млн. грн. 31 тисячі учасників пенсійного фонду України розміщені... на депозитних рахунках банків.

Оптимістичніше можна оцінити стан страхової справи в Україні, хоч і тут є серйозні проблеми. Законодавча неунормованість, відсутність традицій страхування, недовіра до страхової справи, що збереглася ще з часів командної системи, а також підкріплена відомими фінансовими аферами 90-х років – усе це не сприяє розвиткові страхової спри ви в Україні. Водночас кількість страхових компаній зростала випереджувальними темпами порівняно з банківською мережею. У 1995 році налічувалося близько 800 страхових компаній. До 2003 р. їх кількість зменшилася до 357 компаній, (серед них ЗО компаній страхування життя). У Німеччині з її у півтора раза більшим населенням, налічується не більше 80 страхових фірм. При цій величезній кількості страхових фірм в Україні, що засвідчує високу дохідність страхового бізнесу, сьогодні український страховий ринок охоплений лише на 5% своєї місткості.

Під впливом законодавчих та економічних чинників окреслились певні тенденції у створенні лізингових компаній. По-перше, засновниками більшості лізингових компаній були комерційні банки. У світовій практиці використовують два методи участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі: прямий та опосередкований. Через залежність українських лізингових компаній від банків у нас поширений саме опосередкований метод, за яким банк -єдиний чи найбільший акціонер лізингової компанії, тобто вона фактично виступає як дочірнє підприємство банку. На таких засадах діють лізингові компанії «Аваль-лізинг», «Укрексімлізинг», лізингова компанія «Інкомбанку-Україна», «РЕАЛ-банк» тощо. По-друге, лізингові компанії створювалися при українських заводах -виробниках устаткування, зокрема сільськогосподарського. Це такі компанії, як АТ «Агротехсервіс», ВАТ «Украгромашінвест» та його підрозділи: «Харківагромашінвест», «Одесаагромашінвест». По-третє, в Україні поширене надання лізингових послуг закордонними компаніями-виробниками, що мають представництва в нашій країні. Здебільшого – це транспортні компанії: «Зсапіа-Україна», «Уоіуо Тгиск Согрогаїіоп», «Мегсесіез-Вепг», ІУЕСО, МАМ, – які реалізують свої машини переважно через фінансовий лізинг. По-четверте, спеціалізовані лізингові компанії, що створюються з частиною іноземного капіталу або цілком, формують українські засновники. Це компанії («Напга Ьеазіп§ & Расіогіп^», «Перша лізингова компанія», «Укрінкомліз», «УкрДержЛізинг»), для яких лізинг є основним видом діяльності. По-п´яте, лізингові компанії створюються у вільних економічних зонах (Лізингова Компанія «Євро-Сиваш»). Такі компанії засновують для використання пільгового оподаткування та інших вигід вільних економічних зон.

За даними Всеукраїнської Асоціації «Укрлізинг», за період незалежності України лізингові послуги надавали близько 130 компаній, однак їх кількість до 2002 р. скоротилась майже в чотири рази.

Нині в Україні лізингові операції реально здійснюють близько 22 компанії, з яких 15 працюють лише з лізингом обладнання, 5 – лише з нерухомим майном, 2 – з обладнанням і нерухомим майном. За підрахунками асоціації «Укрлізинг», обсяг лізингових угод 2001 року становив 326, 5 млн. гри., з яких 297, 8. млн. грн. припадає на лізингові угоди про обладнання і тільки 28, 7 млн. грн. – на угоди про лізинг нерухомого майна.

Отже, усі небанківські фінансові інститути» ´переживають в Україні початковий період становлення. Із закінченням створення нормативио-правового´ забезпечення їх функціювання, і за умови сумлінного дотримання ними «правил гри» при одночасному поліпшенні макроекономічної ситуації можна сподіватися на ефективнішу діяльність цих інститутів.

21. Попит і його детермінанти.

Попит. Головним регулятивним поняттям, яке здатне виконувати методологічну функцію при з'ясуванні сутності та здійснення саморегулювання ринкової економіки загалом і попиту зокрема, є поняття «потреба». При цьому слід розрізняти природну потребу (нужду) і похідну потребу (потребу). Природна потреба – нестача будь-чого, яку відчуває людина. Похідною потребою є продукт (або кілька продуктів), необхідний для задоволення природної потреби людини чи групи людей. Для того щоб мати продукт (кілька продуктів), який задовольнив би природну потребу людини, мало мати необхідність і бажання – слід мати ще й можливість його придбати. Таку можливість насамперед надає наявність грошей, бо саме вони вимірюють існуючу потребу, перетворюють її на платоспроможну. Йдеться про те, що споживачів цікавить товар не взагалі, а товар за прийнятною ціною. Саме тому платоспроможна потреба і є сутністю попиту. Попит як платоспроможна потреба відображає не тільки бажання, а й можливість придбати товар чи послугу. Попит і потреба кількісно не збігаються, оскільки Попит є лише грошовим вираженням потреби.

Отож, сутність попиту становлять тільки ті похідні потреби людей, які можна виміряти грошима. Крім цих потреб існують і такі, котрі не можна виміряти