Зародження і розвиток економічної інтеграції Європейського Союзу

Підсумувавши вищевикладене, варто зазначити, що на цьому етапі розвитку європейської економічної інтеграції її можна визначити як формування на території Європи, за активної участі держав, стійких, різносторонніх зв’язків між їх національними господарствами, в процесі якого виникає співпраця не лише в сфері господарювання а й в сфері науки, освіти, охорони здоров’я тощо, а також модифікується і посилюється наддержавне управління цими сферами за добровільного делегування повноважень суверенними державами.

Звичайно на Маастрихтському договорі право європейської економічної інтеграції не завершується, однак серцевиною її являється саме вищезазначені договори. Подальші установчі договори в рамках Європейського Союзу є лише відповіддю на стрімке розширення кордонів ЄС що в свою чергу зумовлює ускладнення в управлінні процесами узгоджених дій країн задля досягнення стабільності. Але такий етап вже можна визначити не як економічну а вже безпосередньо політичну інтеграцію, тому в даній роботі дослідження з даної тематики не будуть вестись.

Підсумовуючи все сказане можна зробити висновок, що Європа пройшла і проходить й досі тернистий шлях інтеграційних процесів що можна розділити на наступні етапи:

Галузевий союз (1951-1957) за підписання Паризького договору, коли відбулось картелювання двох базових галузей економік шести країн.

Зона вільної торгівлі (1958-1968) за підписання історичних Римських договорів про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії.

Митний союз (1968-1986) який був створений відповідно до статті 9 Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства.

Спільний ринок (1986-1992) який почав своє існування з 1987 року, відповідно до рішень Єдиного європейського.

Економічний і валютний союз (1993 – …) є новітнім етапом інтеграційних процесів в Європі після підписання Маастрихтського договору..

Наразі Європа не зупиняється на досягнутому тому інтеграційні процеси продовжуються та поглиблюються з кожним новим членом, яких на сьогоднішній день налічується 27, але на лаві ЄС вже очікується поповнення з 1 липня 2013 року в особі Хорватії, яка чекала цього ще з 2003 року.

 

 

В науковій літературі фігурує поняття спільного ринку а не єдиного ринку. Хоча єдиний ринок є наслідком модифікацій спільного ринку і тому саме він має досліджуватись. Спільний ринок визначають як етап економічної інтеграції, спрямованої, згідно з висновком Суду ЄС, на скасування всіх торговельних перешкод у межах Спільноти задля об’єднання національних ринків у єдиний ринок, створюючи таким чином умови, якнайбільше наближені до справжнього внутрішнього ринку. Єдиний ринок став найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в рамках ЄС. Єдиний внутрішній ринок – це основа основ європейської інтеграції і являє собою фізичний і економічний простір, всередині якого не існує економічних кордонів і де діють «чотири свободи». Європейські споживачі, вибір яких донині був обмежений національними ринками, тепер здобули доступ до величезного ринку високоякісних товарів і послуг за цінами, сформованими в умовах вільної конкуренції. Вільний рух працівників, свобода надання послуг і свобода підприємницької діяльності становлять основні права, що, в свою чергу гарантують громадянам ЄС право проживання в будь-якій державі-члені ЄС. Нині громадянина будь-якої країни ЄС в іншій країні Союзу вважають не чужинцем, а громадянином ЄС, а тому заборонені будь-які форми дискримінації щодо нього.

Запровадження основних свобод єдиного ринку дозволяє безперешкодно функціонувати факторам виробництва. У системі вільної конкуренції підприємства мають право виробляти й продавати свою продукцію в будь-якій країні ЄС, де умови функціонування є для них найсприятливішими. Водночас вони мають доступ до численних джерел капіталу в будь-якій державі ЄС. Лібералізація капіталу сприяє ліпшому розподілу ресурсів у межах Союзу. В усіх державах-членах державні контракти на постачання відкриті для участі у тендері будь-якій компанії ЄС. В сфері банківських послуг і страхування, транскордонна конкуренція призвела до зростання філій і розширення ринку збуту в інших державах-членах ЄС. У такий спосіб єдиний ринок засвідчив переваги багатонаціональної інтеграції як щодо економічної ефективності, так і щодо добробуту громадян держав-членів.

Єдиний ринок ліквідував фіскальні кордони, прискорив формування європейських ринків електрики і газу, транспорту та телекомунікацій. У рамках єдиного ринку дедалі більше розвиваються правові заходи щодо захисту прав споживачів та довкілля, політики з питань науково-дослідної діяльності й розвитку.

За оцінками Єврокомісії, функціонування єдиного ринку дало такі економічні переваги країнам, як приріст ВВП на 1, 8% в середньому щорічно; підвищення конкурентоспроможності європейських компаній (частка експорту у ВВП зросла майже в два рази з 6, 9% у 1992р. до 11, 2% у 2010р.); підвищення інвестиційної привабливості ЄС (нетто-приплив ПІІ збільшився більш ніж в 2 рази) ; знизилися ціни на товари та послуги зв'язку (на внутрішні дзвінки на 50% і на міжнародні дзвінки на 40%) ; створено 2, 5 млн. нових робочих місць; зросли міграційні потоки всередині ЄС (за оцінками, більше 15 млн. осіб переїхали в інші країни-члени на роботу і на постійне місце проживання після виходу на пенсію). Зберігаються проблеми на