Зародження і розвиток економічної інтеграції Європейського Союзу

В наступні роки в Києві були відкриті Представницькі Комісії ЄС і у Брюсселі Представництва України при ЄС. Важливим механізмом реалізації європейського курсу Україні був Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як державний орган узгодження і координації політики України щодо ЄС. УПС також передбачала створення трьох спільних інститутів – Ради з питань співробітництва, Комітету з питань співробітництва та Комітету з парламентського співробітництва. Рада отримала право обговорювати питання виконання УПС та давати рекомендації сторонам УПС. Комітет з питань співробітництва організовує засідання Ради та забезпечує безперервність її роботи між засіданнями. Українська частина Комітету з питань співробітництва є підпорядкованою та підзвітною прем’єр-міністрові України. Комітет з парламентського співробітництва обмінюється інформацією з Радою та дає рекомендації.

На наступному етапі розвитку відносин Україна – ЄС була прийнята Спільна стратегія ЄС щодо України прийнята на Європейській Раді в Гельсінкі 10 грудня 1999 року. В ті роки відбулися події, які стали етапними в процесі зближення України з ЄС. Серед них – набуття Україною членства у Раді Європи та ОБСЄ; членство в програмі «Партнерство заради миру»; підписання в липні 1997 року Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції з прав людини; початок переговорів щодо вступу України до СОТ.

11 червня 1998 року Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС, у якій сформульовані основні напрями співробітництва України з ЄС. Стратегія визначила державні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного процесу, а також шляхи організаційного. Фінансового, правового, інформаційного забезпечення інтеграції України до ЄС. Прийняття цієї стратегії засвідчило, що співробітництво з Україною становить особливий інтерес для країн-членів ЄС. Спільна стратегія вперше задекларувала політичне визнання ЄС європейських прагнень України, а також підтвердила курс на стратегічне партнерство з нею. Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (листопад 1999 року) і визначена в урядовій програмі стратегічною метою держави (початок 2000 року).

Прийнято Постанову Уряду від 1998 року про затвердження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС, 16 серпня 1999 року затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Підтримка курсу на інтеграцію до ЄС традиційно надається й на рівні Верховної Ради України, зокрема відповідні положення містяться в Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про співробітництво України та ЄС, ухваленій 28 листопада 2002 року, Заяві Верховної Ради України від 22 лютого 2007 року з приводу підготовки до початку переговорів щодо нової угоди між Україною та ЄС, Постанові Верховної Ради України з приводу рекомендацій парламентських слухань про стан та перспективи розвитку економічних відносин України з ЄС та Митним союзом, ухваленій 19 травня 2011 року, а також в Постанові Верховної Ради України від 20 березня 2012 року.

Політика України щодо розбудови відносин з Європейським Союзом впроваджується на основі Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Відповідно до статті 11 Закону однією з основоположних засад зовнішньої політики України є «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС».

Тому можна сміливо стверджувати, що правова основа відносин Україна – ЄС є досить розвиненою, вона підтверджує прагнення України до вступу в ЄС але сама процедура цього є дуже довготривалою і складною для України, бо вона є дуже молодою державою.

 

 

Якісно новим етапом європейської інтеграції є підписання Угоди про Асоціацію з ЄС та разом з нею Договір про Зону вільної торгівлі. Саме за результатами осіннього саміту буде вирішено чи продовжить Україна модифікувати відносини Україна – ЄС чи вони будуть безперспективно припинені.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС – це великий економічний та політичний проект, який було розпочато у 2007 році і який сьогодні може стати одним з інструментів модернізації Української держави. Враховуючи особливість цієї Угоди з точки зору політичної асоціації та інтеграції європейського та українського ринків, її підписання має важливе політичне значення, оскільки воно означатиме свідомий вибір української влади на користь розвитку України в рамках європейської цивілізаційної моделі. Україна наразі знаходиться в позиції учня якому лише потрібно виконувати домашнє завдання від вчителя. Сьогодні є всі підстави вважати, що ЄС поставив прийняття рішення щодо підписання УА в залежність від здійснення певних внутрішньополітичних кроків в Україні. Так, міністр закордонних справ Данії Віллі Сьовндал, який головував на засіданні Ради зі співробітництва між Україною та ЄС 15 травня 2012 р., серед вимог, які ЄС публічно висуває офіційному Києву, назвав:

1) ліквідацію вибіркового правосуддя (проблема стосується засудження декількох впливових в минулому політичних лідерів) та проведення широкої судової реформи;

2) проведення вільних та чесних парламентських виборів;

3) пришвидшення реалізації програми реформ.

Щодо виконання «домашнього завдання» МЗС 18 квітня 2013 року проінформував, що вже підготовлено законопроект про вдосконалення виборчого законодавства. Цей документ, а також проект закону