Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

У 1934 р. мандрівка по Дністру Львів – Заліщики – Львів. (учасники – Д. Гуткевич, М. Левицький, С. Ліскевич, В. Вежбінський. У 1939 р. проведена пішохідна мандрівка Бубнище – Сивуля – Говерла – Коломия. Львів – Болехів – Брошнів – Підлюте – г. Висока – Львів – Ворохта – Говерла – Криворівня – Яворів – Косів – Коломия – Львів (26 учасників).

Слід підкреслити, що протяжність та складність маршрутів у всіх видах туризму збільшувалась з кожним роком, це свідчить про вдосконалення технічної підготовки мандрівників. Розвивались та вдосконалювались також нові форми, методи та засоби туристично-краєзнавчої роботи.

Усвідомлюючи виховну функцію краєзнавства, туристичні товариства приділяли велику увагу всебічному пізнанню Батьківщини, популяризації зібраних наукових відомостей про рідний край. Краєзнавчі, народознавчі, науково-популярні нариси, наукові статті, реферати постійно видавались ними і використовувались у культурно-освітницькій діяльності, у навчанні та вихованні молоді.

Галицькі мандрівники-краєзнавці враховували те, що подорожі рідним краєм та краєзнавча діяльність виховує в молоді любов до рідної природи, культури, до свого народу. Вони збагнули сутність вирішального значення у формуванні особистості, в організації та стабільності суспільства, держави почуття етнічної ідентичності, що є емоційною основою національної самосвідомості. Це почуття має своїм стрижнем, любов до рідної культури, народу, природи. Любов до своєї нації, необхідна основа духовності, особистості і суспільства, як основної мети виховання. Серед українських дослідників, які вивчають почуття етнічної індетичності зв’язку з вихованням духовності слід згадати, насамперед, В. Москальця.

Для збереження природи, пізнавального та емоційного спілкування з нею біля с. Осмолоди було створено два заповідники (резервати) гірської природи. Створювались вони завдяки розумінню й допомозі власника цих лісів митрополита А. Шептицького. Перший кедровий заповідник, що знаходився на горі Лолинське Яйце (3 кв. км.), був заснований у 1935 р. і переданий під опіку НТШ у Львові. Другий – Український Парк Природи (18 кв. км.) – утворений у 1936 р. До нього входили гори: Грофа, Канусяки, Паренки. Весь парк був переданий для користування українським туристичним товариствам “Чорногора”, “Плай” та Подільському товариству. У парку були побудовані будівлі для мандрівників, де вони могли відпочивати. Учасник мандрівок А. П’ясецький згадував про те, що “на просторі Парку знаходяться туристичні схоронища Плаю, які розташовані в мальовничому місці під Грофою, яке дає змогу мандрівникам задержатися на довший побут. Для мандрівників – це найкращий туристичний терен, де не стрінуть вони натовпу чужих прогульковців. Зате найдуть вони гори, незасмічені й незнищені наступом хоч би туристичної цивілізації”.

Членами “Чорногори”, “Плаю” та Подільського туристичного товариства були переважно представники інтелігенції, які брали активну участь у громадському житті краю. Ці товариства проіснували до “золотого” вересня 1939 р. і були закриті радянською окупаційною владою. За час свого існування товариства ініціювали ряд екскурсій по місцях боїв УСС та УГА (Української Галицької Армії) подорожей по історичних місцях, до пам’яток культури та природи, провели багато змагань, фестин (забав – Я. Л.), лекцій, присвячених мандрівництву. Товариства регулярно публікували матеріали на туристичну тематику в часописі “Туристика і краєзнавство”, “Плай”, в журналах “Наша Батьківщина”, “Життя і Знання”, “Сокільські вісти” та в газетах “Діло” і “Новий час”. Це були здебільшого описи туристичних маршрутів.

Протягом 1920-1939 рр. членами туристичних товариств було проведено багато мандрівок по Карпатах, а з 1928 р. проводилися пішохідні та лижні походи по території Чехословаччини та Румунії. Про це свідчать видані перепустки на перехід кордону для пішохідних та лижних походів. Товариства “Чорногора” та “Плай” мали свої туристичні притулки в Карпатах (Ворохта, Яремча, Бистриця, Гута, Осмолода) і “туристичні захисти – в Буркуті, під Копилашем, під Фуратиком і під Попадею, а мабуть скінчили вже також будувати захист на полонині Болтагул під Команом”, в яких працювали штатні працівники.

У 1937 р. у Ворохті була відкрита “Учительська оселя” при якій утворена перша рятувальна служба Галичини та курси з підготовки провідників та рятувальників туристичних мандрівок. При проведенні подорожей туристи користувалися досить точними топографічними картами масштабом 1: 75000, 1: 100000, 1: 200000, 1: 300000. Потрібно відзначити, що аналогічними мапами (топографічними картами) користуються туристи досі. Крім мап, мандрівники використовували схеми, які допомагали їм орієнтуватися в горах. На цих схемах були зображені всі вершини з їхніми назвами та висотою.

Членами “Чорногори”, “Плай” та Подільського туристично-краєзнавчого товариства була переважно молодь та представники інтелігенції, які брали активну участь у громадському житті краю. Ці товариства плідно працювали до 1939 р. і були закриті радянською окупаційною владою.

Хочеться відзначити, що члени туристичних товариств “Чорногора” та ‘‘Плай‘‘ навіть у еміграці займалися туризмом. Зокрема це туристи “... одні зі Львова, Станіславова під проводом магістра Скоробогатова Богдана здійснили першу мандрівку у квітні 1946 р до Фюсен в якій взяло участь 28 осіб”. Тільки за один сезон 1947 р. було проведено 12 групових та 7 індивідуальних мандрівок. Цього ж року Б. Скоробогатов та Я. Хоростіль видають туристичний довідник українською мовою з вивчення Альпійських гір та південної Баварії. У 1948 році було проведено 25 пішохідних та 5 лижних мандрівок.

Таким чином, відновлення діяльності туристичного товариства “Чорногора”, утворення краєзнавчо-туристичного товариства “Плай” та Подільського туристично-краєзнавчого товариства сприяло організації культурно-освітньої та оздоровчо-рекреаційної роботи в