Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

1. Копаницький Йосип, вчитель промислової руської школи, проживає в Станіславі, підозрюється в належності до Української Воєнної Організації (УВО) ;

2. Величко Федір, урядовець магістрату, проживає в Станіславі по вул. Матейки 5, є прихильником Українського національно-демократичого об’єднання (УНДО), а також належить до багатьох руських товариств у Станіславі;

3. Пелих Володимир, вчитель руської гімназії, проживає в Станіславі по вул. Вовчинецька 17, є палким прихильником УНДО, а також належить до багатьох руських товариств в Станіславі. Вищевказаний до 1926 р. брав участь в політичному житті у справі УНДО, а від часу отримання посади вчителя, дещо притупив активну участь, але не повністю;

4. Гавдяк Мар’ян, вчитель гімназії, проживає в Станіславі по вул. Липовій 76, є справжнім симпатиком УНДО, однак до цього часу не відомий в антидержавній діяльності”;

5. Волянський Іван, адвокат, проживає в Станіславі по вул. Святого Юзефа 1, є палким прихильником УНДО і бере активну участь у політичному житті. Крім того, належить до багатьох руських товариств в Станіславі;

6. Бойчук Йосип, академік, проживає в Станіславі по вул. Голуховського 20, є членом УВО, а також атаман Українського Пласту, належить до УНДО, в період виборів до законодавчих органів проводив акцію на користь УНДО;

7. Ясінецький Ярослав, академік, проживає по вул. 3 Травня 33, є організатор УВО в Тлумацькому повіті, а також в період виборів до законодавчих органів агітував на користь УНДО.

Крім того повідомлялося, що склад новоутвореного Виділу був зареєстрований і внесений до товариств національних меншин. Цю характеристику на членів дали повітовий комендант поліції та керівник слідчого відділу Галичини.

Таким чином, як видно з характеристики, більшість членів Виділу становили вчителі. Вони підпорядковували туристично-краєзначу роботу навчально-виховній, культурно-просвітницькій та політичній діяльності.

Туристичні товариства “Чорногора”, “Плай” та Подільське туристичне товариство тісно координували свою роботу з фізкультурними, культурно-просвітницькими організаціями, молодіжними товариствами та навчальними закладами. Вони в своїй діяльності використовували туристично-краєзнавчу роботу як один з ефективних засобів національно-патріотичного виховання підростаючого покоління. Проаналізувавши зібраний матеріал пропонуємо схему діяльності туристичних товариств Галичини. 

Слід зазначити, що серед різних видів туризму на той час у Галичині найбільшого розвитку набув пішохідний. Але як свідчать публікації в журналі “Наша Батьківщина”, розроблялися нові туристичні маршрути не тільки пішохідні, але лижні, водні та велосипедні, до яких додавались туристичні мапи. Чимало маршрутів маркувались. Вони стали еталонними для всіх мандрівників. Наприклад, Р. Юркевич писав: “Верхами проходить туриститичний шлях, знаний, мабуть, кожному українцеві, якщо не безпосередньо, то бодай з оповідань. Він був знакований від Осмолоди верхами Горганів до Добошанки, опісля через верхи “Синяка” і “Хом’яка” сходив в “оселю Татарів”. Еталонні маршрути проходили також Бескидами та Чорногорою.

Цьому відіграла велику роль робота управління залізниці, які мали у своєму підпорядкуванні лісові залізнички (вузколійки), зокрема: Брошнів Перегінськ – Осмолода, Людвіківка – Свіча, Надвірна – Рафайлів (Бистриця), Ворохта – Форещенка. За двохстороньою угодою між туристичним товариством та управлінням залізниці діяли пільгові тарифи на перевезення групи туристів та діти до 10 років, які легально були членами туристичних, краєзнавчих та спортивних товариств (50% від вартості проїзду, а діти до 4-х р. – безкоштовно).

З часом географія пішохідних мандрівок розширюється. З метою кращого пізнання інших країн, їхньої культури та побуту у червні 1927 р. туристичне товариство “Чорногора” звернулося до воєводи та туристичної комісії з проханням про дозвіл на перехід кордону в Карпатах для своїх членів. Дозвіл, з ряду причин, був даний тільки в 1928 р., і тоді члени товариства “Чорногора”, мали змогу подорожувати по території “Карпатської України” (тогочасна територія Чехословаччини), де зустрічалися з українськими діячами і налагоджували з ними контакти, а з 1937 р. мандрували територією Румунії, де також шукали зв’язків з українським населенням й інтелігенцією. (На той час існувала конвенція з Румунією, щодо платних послуг у туристичному русі. При перетині польсько-румунського кордону видавалися паспорти, але при цьому потрібно оплатити від 100-200 злотих за тиждень перебування в Румунії. Але було ряд пільг, зокрема діти до 4 років безкоштовно, діти від 4 до 14 років та студентська молодь. – 50%, туристичні групи -70%.).

Крім пішохідних мандрівок в Галичині був поширений і водний туризм. Цьому сприяла мережа річок, серед яких особливе місце посідав Дністер. Засновником водного туризму в Галичині був Я. Гладкий, який організував у 1927 р. подорож з м. Стрий по річці в Дністер і вниз Дністром до м. Заліщик. За 10 днів мандрівники подолали понад 250 км. Згідно з сучасними нормативами, цей маршрут оцінюється за протяжністю 4 к. с. (категорія складності), а за складністю маршруту – 3 к. с.

Велику роль у розвитку лижного туризму відіграло заснування Карпатського Лещетарського Клубу (КЛК) (1924 р.). О. Кузьмович занотував, що однією з перших мандрівок членів КЛК до Зелем’янки та Славська була подорож на лижах в січні 1925 р. [168].

З 1925