+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Лекція
К-сть сторінок:
125
Мова:
Українська
Варшаві. Такі ж відділи існували на той час у 30-ти містах Польщі: в Кракові (2), Львові (4), Лодзі (2), Перемишлі, Станіславі, Коломиї та ін. Туристичне бюро займалося організацією екскурсій, давало безкоштовну інформацію з туристично-екскурсійних питань, а також займалось рекламно-видавничою справою та іншим. У Варшаві виходила газета ‘‘ТУРІSТА‘‘, що вміщувала велику кількість інформації з проблем туризму. Так у № 3 за червень 1927 р. містилася цікава стаття, в якій автор звертає увагу читачів на красу та незвичну оригінальність подільських скель і печер. Тут він згадував про гіпсові гроти, найбільші та найгарніші в Польщі, які насправді знаходилися в с. Кривче Борщівського п-ту і були на той час ще майже недоступні для туристів. На Поділлі, а саме в Більчі Золотому, теж знаходилася відома печера з багатьма великими коридорами. Фантастичним краєм скель називає автор Медобори, що простягаються аж до Збруча через Збараж, Скалат, Сатанів і далі до Бесарабії, звертає увагу на групу скель у Кресилові, в одній з яких знаходилась капличка. Такі інформації в газеті розширювали коло бажаючих познайомитись з природою краю.
Найбільшу роль у розвитку організованого туризму відіграло створене у Тернополі в 1925 р. Подільське туристсько-краєзнавче товариство. Завданням цього Товариства було ознайомлення широких верств населення з Тернопільським воєводством, тобто з природою, історією та іншими об'єктами Тернопільщини[289].
У Тернополі знаходився центральний відділ Товариства. Він складався з восьми секцій: освітньої, туристсько-екскурсійної, опіки над старовинною, охорони природи, краєзнавчої, шкільної молоді, фотографічної і філателістичної. Крім того, до товариства входило 22 повітових відділи. На 1935 рік Товариство нараховувало 16 тис. членів.
Подільське туристсько-краєзнавче товариство різними засобами пропагувало красу Поділля: видавало різноманітні брошури, організовувало власні та приймало екскурсії, опікувалося природою та старовиною, займалося пропагандою туристського та краєзнавчо-освітнього руху.
У той час Товариство мало свій музей, кінофільми про Поділля, бібліотеки, збирало фотоальбоми, карти, а також необхідний туристський інвентар. Товариству також належала печера в Кривчі, що була відкритою для доступу туристів. Особливе місце діяльності Товариства займало видавництво повітових путівників, монографій, проспектів, планів, карт, листівок. У його розпорядженні було 24 видавництва, що видавали таку друковану продукцію: географічні плани та карти, путівники, займалися випуском наукових праць (наприклад, Товариством було видано перший польською мовою словник географічних термінів). Розвиток туризму на території тодішнього Тернопільського воєводства був зумовлений перш за все особливостями природи. Мальовничі ландшафти Медоборів, Опілля, підземні «казки» печер, долини подільських рік Дністра, Серету та інших, водоспади, – все це приваблювало сюди туристів і рекреантів не тільки з воєводства, а й з-за кордону. Добре на той час була розвинена інфраструктура, а саме: шляхи сполучення (транспорт), торгівля, сфера зв'язку та послуг, що забезпечувала обслуговування туристів. Щодо транспорту, то добре був розвинений залізничний. Залізнична мережа нараховувала 12 залізничних ліній загальною довжиною 895 км. Тернопіль був вузловою станцією, з якої відходили залізниці в шести напрямах і зв'язували місто з усіма повітовими центрами, а також зі Львовом (141 км.). Як відзначав Т. Кунзек, шосейний зв'язок теж був добрий. Густа сітка битих доріг мала загальну довжину 2878 км. Дороги як воєводські, так і повітові скрізь були придатні для руху автомобілів, мотоциклів, велосипедів. Особливо густою була сітка доріг у південно-східних повітах. Автобусні маршрути мали дуже багато напрямів. Найважливішими з них були такі: Броди – Золочів (40 км.), Золочів – Львів (69 км.), Тернопіль – Золочів – Броди (99 км.), Тернопіль – Збараж (22 км.), Тернопіль – Скалат – Гримайлів (45 км.), Тернопіль – Чортків – Заліщики (122 км.), Чортків – Копичинці – Гусятин (37 км.), Чортків – Мельниця (75 км.), Чортків – Станіслав (101 км.), Скала – Борщів (15 км.), Коломия – Заліщики – Окопи (178 км.), Бучач – Струсів – Тернопіль (64 км.), Бучач – Золотий Потік (18 км.), Монастириськ – Бережани – Козова (67 км.), Бережани – Львів (87 км.), Золочів – Поморяни – Бережани (40 км.), Львів – Рогатин (74 км.).
Всі ці маршрути діяли майже цілий рік, крім маршруту Заліщики – Окопи, який в зимовий період тимчасово не використовувався. Для окремих екскурсій, особливо по місту Тернополю або на невеликі відстані, застосувались і підводи, в які впрягали коней. Для обслуговування туристів існували туристичні бази та притулки. Постійні бази туристично-краєзнавчого товариства були в Чорткові, Кресилові, Кривчі, Заліщиках (будинок відпочинку на 80 місць), тимчасові – в Теребовлі та Кудринцях. Шкільні притулки з ночівлею розміщувались у Більчі Золотому, Бережанах, Бучачі, Окопах, Скалаті, Теребовлі, Тернополі, Устечку, Заліщиках і Збаражі. Вони також знаходились у віданні туристсько-краєзнавчого товариства. Незалежні тимчасові бази діяли у Скоморохах, Коропці та інших населених пунктах.
До послуг туристів були готелі та ресторани, що знаходились в основному у великих містах – Тернополі (готелі “Подільський”, “Адлера”, “Гранд” та інші), Чорткові, Заліщиках.
Місце в турбазах, готелях замовлялося заздалегідь. Для екскурсійних груп, які складались з 5 – 10 осіб, необхідно було зголоситися за 24 години до приїзду в дану місцевість, групі з 10 – 20 осіб – за 48 год. до приїзду, понад 20 – 40 осіб – за 3 – 4 дні наперед, при більшій чисельності екскурсантів – за 7 днів до приїзду.
Головний туристський