Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

Українське туристичне товариств “Чорногора” ставило перед собою такі завдання:

1. Пізнання краю, гір Галичини, Буковини, Альп і Татр.

2. Збір матеріалу про ці гори.

З. Агітація і пропаганда серед туристів та дослідників природи.

4. Співпраця з НТШ у Львові, угорським карпатським товариством і польським Татранським туристичним товариством, яке мало центр у Новому Тарзі, а потім у Закопане і Кракові. Товариство нараховувало понад 2 тис. членів, які проводили мандрівки у країни Західної Європи, Криму, Кавказі, обмін науковими матеріалами та досвідом роботи.

5. Надання методичної та практичної допомоги при проведенні мандрівок.

Досягнення результатів цих завдань планувалось здійснити за допомогою: 1) зборів і спільних мандрівок; 2) виставок та наукових туристичних звітів; 3) видавництва журналу, публікацій наукових статей, видавництва поштових листівок з краєвидами гір, описів маршрутів, картографічного матеріалу; 4) будівництва та догляду за туристичними притулками, мостами, стежками, дорогами, маркування маршрутів у горах, 5) будівництва літньої бази (табору) ; 6) наявності у горах штатних працівників (провідників, гірської сторожі).

Найвищим органом українського туристичного товариства “Чорногора” були Загальні збори та Виділ. Загальні збори проводились один раз на рік у квітні. При потребі могли скликатися Надзвичайні збори, про які заздалегіть повідомлялись усі члени товариства. На цих зборах затверджувався план роботи на рік та кошторис, обиралася контрольна комісія у складі 3 чоловік, які два рази на рік перевіряли наявність спорядження та інвентаря, а також фінансові справи. Ця комісія звітувалась перед Загальними зборами про хід перевірки. На зборах голова чи заступник звітували про роботу, а також заслуховували звіт редакції і видавництва часопису товариства про публікації на туристичні і наукові теми.

У випадку закриття товариства “Чорногора” все майно переходило у власність НТШ або за рішенням членів Виділу вони могли передати будь-якому українському товариству для проведення туристично-краєзнавчої роботи.

22 травня 1910 р. голова товариства разом з членами Виділу звернулися до Міністерства внутрішніх справ у Відні з листом про затвердження Статуту туристичного товариства “Чорногора” – “просять світле міністерство зволить сей статут приняти до своєї відомості”. Статут українського туристичного товариства “Чорногора” був затверджений рішенням намісника цісаря в Галичині [L: ХШ 2957 /1] М. Бобжинського 10 червня 1910 р.

За час свого існування товариство “Чорногора” проводило збори, конференції, прогулянки, екскурсії, мандрівки, друкувало фотографії вершин Карпат. Для любителів подорожувати видавали статті, нариси з туристично-краєзначої проблематики.

Як стверджує прикарпатська дослідниця спортивного руху Галичини О. Вацеба: “Чорногора” до Першої світової війни залишила певний слід в історії українського спортивного руху”. На наш погляд, це справді так, адже вона стала першим українським туристичним товариством Галичини, яке крім туристично-краєзнавчо діяльності, займалося культурно-просвітницькою роботою серед українського населення.

У 1914 р. туристичне товариство “Чорногора”, як і всі інші товариства Галичини, припинило своє існування у зв’язку з початком Першої світової війни. Багато членів цього товариства брали участь у національно-визвольній боротьбі, яка розгорнулась в Україні у 20-х роках XX ст.

4.1. Після закінчення Першої світової війни на теренах Східної Галичини поступово починає відроджуватись туристично-краєзнавчий рух. З 1920-х рр. він набирає більш організованих форм. У справі його відродження активну участь взяли кращі представники української інтелігенції.

Так, восени 1921 р. у Львові професор І. Крип’якевич заснував “Кружок любителів Львова”. Саме з його ініціативи організовувалися перші мандрівки по Львову та його околицях, що мали переважно історико-науковий характер. З часом “Кружок” розширив свою діяльність, доповнюючи краєзнавчу роботу збиранням та опрацюванням етнографічного матеріалу.

Про стан мандрівництва у 1922 р. газета “Діло” писала: “Туристичний рух має в нас багато прихильників, але відчутним є брак організації”. Мандрівки проводилися в основному в гори і мали чисто спортивний характер. Краєзнавчо-пізнавального характеру вони не носили. Відсутність організації краєзнавчо-туристичної діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки проводилися стихійно. Не було спеціально розроблених маршрутів. Про мандрівки того часу І. Крип’якевич писав: “Прогулянки ідуть зчаста без ніякого приготування, мандрівники не знають, на що звертати їм увагу, не можуть замітити ріжних важних пам‘ятників природи чи минувшини”. Всі ці недоліки були усунені за допомогою відновлення туристичного товариства “Чорногора”, утворення краєзнавчо-туристичного товариства “Плай” та Подільського туристичного-краєзнавчого товариства.

30 травня 1922 р. відновило свою діяльність українське туристичне товариство “Чорногора” у Станіславі. 1 червня цього ж року Виділ “Чорногори” направив листа до староства про те, що на звичайних Загальних зборах Товариства 30 травня обрано склад Виділу. Головою українського туристичного товариства “Чорногора” став лікар Я. Грушкевич, який був також членом Окружної Пластової Ради (ОПР), членом редколегії безпартійного організаційно-інформаційного тижневика “Станиславівські вісті”, головою “Соколу” та членом управи Товариства “Бесіда”. Членами Виділу стали О. Каратницький, організатор і засновник спортивного клубу “Буй-Тур”; С. Никифорак – професор, опікун II-го Пластового Куреня і член Окружної Пластової Ради; Ф. Величко – урядник магістрату, член Окружної Пластової Ради; О. Борис, С. Гаванська, Т. Мацьків, С. Слюсарчук, С. Стеблинський та Л. Чачковський – вони одночасно очолювали ряд культурно-просвітницьких організацій.

Слід відзначити те, що