Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

Для популяризації туристично-краєзнавчої та етнографічної діяльності музеїв, проводились виставки старожитностей, зокрема, у Стрию в 1909 р. та виставка домашнього промислу в Коломиї в 1912 р. [32]

Велике значення для подальшого розвитку мандрівництва та краєзнавства мало спорудження залізниці Станіслав – Вороненка, яка дала поштовх для розвитку туризму. В різних місцях почали будувати бази для мандрівників, зокрема для польського Татранського Товариства під г. Кузм’єське та на г. Говерла, а у Ворохті, Кременцях, Микуличині, Ямні та Яремчі були побудовані сотні вілл та пансіонатів для мандрівників й відпочиваючих. Щороку у цій зоні відпочивало до 10 тисяч людей, котрим видавалися спеціальні путівники та карти. Серед них слід назвати: І. Франка, Лесю Українку, М. Коцюбинського, О. Кобилянську, В. Гнатюка, М. Павлика, Л. Мартовича, Х. Алчевську, Г. Запольську, В. Щурата, Б. Лепкого, В. Стефаника, М. Черемшину, Ю. Панкевича, І. Труша, С. Обста та багато ін. Всі вони проводили просвітницьку роботу серед місцевого населення.

 

3.1. Наприкінці 90-их років XIX ст. виникає гостра проблема створення молодіжних товариств. Особливо серйозної уваги вимагала проблема фізичного виховання. Адже за статистичними даними, кожного року в Галичині помирало у середньому 55 тисяч чоловік. Значний відсоток смертності становили діти та підлітки. Головна причина – шкідливість алкоголю, тютюну, недоїдання, важка фізична праця, проституція. Назріла необхідність пропагувати здоровий спосіб життя через фізичну культуру і спорт. Як відзначав один із піонерів спортивного руху на Галичині І. Боберський, “рух є найліпшим середником, що робить людину здоровою й гарною”. Крім того, “спорт – це здоров’я людини, а коли люди здорові, то здорова вся нація. Фізичний гарт виховає майбутнього воїна, борця за соборність і незалежність України”.

На початку 80-их рр. XIX ст. виникають молодіжні фізкультурно-гімнастичні товариства в Чехії, Словенії, Хорватії, Польщі. До початку 90-их рр. ХІХ ст. сокільський рух охопив майже всі слов'янські народи. Особливого поширення сокільська ідея набула в Східній Галичині. Причини цього криється в суспільному, історичному, культурному розвитку галицьких земель. Прагнення до державної самостійності вимагало виховання нової генерації українців – національно свідомих, фізично здорових та готових до боротьби за волю і незалежність України.

Все це вплинуло на пробудження національної свідомості українців Галичини і в 1887 р. громадський діяч В. Нагірний організував перший сокільський осередок в с. Рудно поблизу Львова і розробив статут пожежного товариства «Сокіл». Цей почин було підтримано в інших місцевостях Галичини. Зокрема, в 1891 р. в с. Купчинцях на Тернопільщині, а у 1894 р. в Львові. Після цього сокільський рух поширився у всій Галичині. У Львові почали діяти курси з підготовки провідників та вчителів фізичного виховання, а з 1902 р. за ініціативою А. Будзиновського відкрилися постійні курси з підготовки “провідників пожарної справи”. Ці курси дали поштовх для створення пожежно-гімнастичних осередків по всій Галичині. Наприклад, у 1902 р. в Коломиї засновується філія цього товариства.

Одночасно сокільська старшина приділяла увагу й культурно-просвітницькій діяльності. Уже з листопада 1894 р. почали діяти хоровий гурток. Організовувались мандрівки околицями Львова з метою вивчення історичних пам'яток. Налагоджувалась співпраця з товариствами “Клуб Русинок”, “Руська Бесіда” та “Боян”.

Протягом всього ХІХ ст. зростав інтерес до народознавчих мандрівок, що знайшло своє відображення в діяльності науково-виховних та науково-просвітницьких товариств “Просвіта”, “Бесіда”, “Вчительська громада” та ін. Одним із головних завдань у діяльності цих товариств був опис народного побуту, культури, фольклору з метою глибшого вивчення особливостей життя населення краю та використання зібраних матеріалів у вихованні підростаючих поколінь.

У коломийській гімназії діяв гімнастичний гурток “Сокола” під керівництвом М. Книша. Крім занять з гімнастики члени здійснювали краєзнавчі мандрівки на 20-30 км., а взимку – лижні прогулянки.

Велике значення у подальшому утворенні нових сокільських гуртків мала відозва старшини “Сокола” до української молоді, в якій говорилося, що потрібно загартовувати юнаків. Друкований орган товариства “Сокіл” – часопис “Сокільські Вісті”, який почав виходити з серпня 1908 р. підкреслював, що головна мета “Соколу” – “виховати народові здорових синів і дочок, будити в молоді національну свідомість й змагання до волі” та “виобразувати членів в гімнастиці спільними вправами, спільними прогульками і відчитами”. При цьому, “Сокіл” використовував переважно такі форми роботи, як плавання, веслування, рухливі ігри й забави, прогулянки, ескурсії, мандрівки.

Наприкінці 1906 р. на теренах Галичини діяло понад 150 осередків, а в 1936 р. – 233 осередки, в яких нараховувалося 22474 дійсних членів. “Сокіл” по-різному діяв у селі і в місті. В містах головна увага приділялася спорту, а в селах головним завданням було надання допомоги при пожежах та інших природніх стихій. Крім того, для молоді постійно організовуються ескурсії та мандрівки з метою ознайомити її з рідним краєм.

З 1 жовтня 1910 р. “Сокіл-Батько” починає видавати “Вісти з Запорожа”. Вже сама назва свідчила про наміри “Сокола-Батька” будувати роботу редакції на найкращих традиціях українського козацтва, з доброю пам’яттю про українську історію. З 1913 р. часопис став називатися органом “руханкових, змагових, мандрівничих і пожежних товариств”.

Як бачимо, що “Сокіл” до Першої світової війни стає найбільшим молодіжним товариством у Галичині

Таким чином, сокільський рух до Першої світової війни, став помітним явищем в