Франко разом з о. Волянським часто мандрували до навколишніх сіл, зокрема Косова та Яворова, де заходили в гості до родини Шкрібляків, відомих уже на той час митців-різьблярів. Шкрібляк-старший подарував Франку різьблену тарілку (шедевр мистецтва), яка пізніше була передана Ф. Вовком до музею у Санкт-Петербурзі.
Пошук
Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.
Предмет:
Тип роботи:
Лекція
К-сть сторінок:
125
Мова:
Українська
На початку листопада 1903 р. І. Франко перебував у Відні, зустрічався з М. Габерландтом (австрійський етнограф), де було обговорено про етнографічну експедицію на Бойківщину. 15 листопада 1903 р. на засіданні Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка І. Франко подає звіт з подорожі до Відня, повідомляє, що з М. Габерландтом обговорював план етнографічної експедиції на Бойківщину і від нього отримав запевнення в фінансовій допомозі.
У листі від 30 червня 1904 р. М. Габерландт повідомляє І. Франка, що посилає йому 400 корон на експедицію до бойків, просить зібрати і передати до віденського музею етнографічні предмети з цього краю і статтю до журналу.
Відома в історії української етнографії наукова експедиція на Бойківщину відбулася 18 серпня – 24 вересня 1904 р. Організаторами були “Наукове товариство імені Шевченка” і Товариство австрійської етнографії. Мета – етнографічне та антропологічне обстеження ряду місцевостей Бойківщини, придбання експонатів для Музею НТШ та музею у Відні.
У цій експедиції взяли участь І. Франко (керівник), 3. Кузеля, Ф. Вовк, П. Рябков та інші. Маршрут проліг з м. Борислава через с. Мшанці, де відбулася зустріч з українським істориком та етнографом М. Зубрицьким. Далі маршрут проліг через Турка – Бориня – Сможе – Сколе – Тухольку – Лавочне – Славськ – Нижнє Синьовидне – Крушельниця – м. Стрий.
Отримавши предмети, зібрані під час подорожі на Бойківщину, М. Габерланд у листі до І. Франка від 12 жовтня 1904 р. дякує, зазначаючи, що всі вони прекрасно висвітлюють життя бойків. За великі заслуги в галузі етнографії І. Франко з 1902 р. став членом Віденського етнографічного товариства, а з 1907 р. радником музею у Відні.
Влітку 1906 року І. Франко з товаришами здійснив багатоденну мандрівку за маршрутом: Криворівня – Верховина – Дземброння – г. Піп Іван – г. Туркул – г. Говерла – с. Луги – с. Богдан – с. Рахів – с. Ясиня – с. Яблониця – с. Ворохта – с. Кривопіля – с. Криворівня. “Ми повернулися на захід: стрімкий спад летів кудись у провалля. А верхами направо й наліво чорно-білими стовпами пролягала границя, що мов люта змія звивалась і мерехтіла, розтинаючи живе тіло України”.
У 1908 році І. Франко з великою групою провів першу багатоденну мандрівку на конях за маршрутом: Криворівн – Верховина – Зелена – Буркут – г. Керничний – г. Стіг – оз. Шибене – оз. Марічейка – г. Піп Іван – г. Менчул – г. Ребра – г. Шпиці – г. Кострич – с. Кривопілля – с. Верховина – с. Криворівня. Як писав А. Франко: “Повітря прозоре, і ми могли бачити далеко, далеко. Розкішна могутня панорама гір простягалася перед нашими очима: велична й грізна вкрита вічним снігом Говерля, а там, куди не глянь, верхи,... Тато знав їм усім назви, їхнє положення й прикмети. Коні йшли обережно і, зграбно ступаючи поміж камінням, були одночасно і нашою опорою”.
У 1912 році І. Франко та В. Гнатюк звернулися до населення Галичини з відозвою «Два поклики” про те, щоб населення шукало, зберігали та передавали до українських музеїв речі старовини.
Результатом постійних мандрівок І. Франка у Карпати, зокрема на Гуцульщину, були не лише публікації фольклорних та етнографічних матеріалів: колядок, приповідок, заклинань, оповідань про опришків, легенд і казок, окрім цього, він для мандрівників написав вірш “Сонце по небі колує” і віршований опис прогульки “Зелемін”, провів численні дослідження українських народних пісень, написав низку теоретичних праць з етнології та етнографії, які в наш час мають чимале наукове та історичне значення.
Обґрунтовуючи навчально-виховну функцію мандрівництва, І. Франко привертав увагу до політики таких розвинутих країн, як Німеччина, Данія, Швеція, у яких краєзнавство було одним з важливих предметів шкільного навчання. Він вбачав у краєзнавстві необхідну складову, насамперед, національного виховання, підкреслював, що не може бути свідомого українця без знання про минуле і сучасне свого краю, свого народу. У працях І. Франка міститься досить змістовне визначення терміну народознавства. “Пізнати народ – то значить пізнати людей, що мешкають на певній території, а також пізнати їхнє нинішнє і минуле становище... Таким чином, до сфери народознавства входили б і такі науки, як історія політична й історія розвитку державних інститутів, історія наук і історія промислу... ”.
Таким чином, І. Франко підвів теоретичне підґрунтя під висунуту членами “Руської трійці” ідею необхідності краєзнавства для освіти й виховання народу. Своєю активною науково-краєзнавчою і організаційно-мандрівницькою діяльністю він стимулював розвиток мандрівництва та краєзнавства і використовував їх в освіті та вихованні української молоді.
2.3. Великий внесок у краєзнавство вніс З. Кузеля. Починаючи з 1897 р., (учень гімназії), збирає етнографічні матеріали, а студентом університету стає волонтером у Цісарськім Надворнім Музеї в антропологічнім та етнографічнім відділі (1904-1906) та в Австрійськім Етнографічнім Музеї у Відні (до 1907 р.). Робота в етнографічному