Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

Велика увага приділялася формуванню вміння проводити вечірні зустрічі та бесіди біля ватри на історичні, пластові та святкові теми. В таких таборах майбутні вихователі не тільки опановували методичними прийомами роботи з пластунами, але й самі мали можливість побувати в їх ролі і апробувати цю методику на собі. Цікаво, що на відміну від англійських та інших скаутських організацій, галицькі старші пластуни були вихователями дітей та юнаків і самі залишалися пластунами все своє життя. Вони активно прагнули розбудувати “Пласт” у загальнонаціональну організацію й, виховуючи нові пластові покоління, поставити їх на тривалу службу нації. Це нововведення в практику світового, включно й англійського, скаутінгу виявилось таким вдалим, що прижилося в інших національних скаутських організаціях.

При цьому програма таборових занять з кожним роком ускладнювалась, урізноманітнювались вимоги до пластових проб. Як приклад, можна навести ряд основних ускладнень до третьої пластової проби: самостійний тижневий похід пластуна з усім спорядженням – нічліг без намету під відкритим небом, а у випадку дощу, можливо, під деревом; проходити за день щонайменше 10 км; скласти стрічку маршруту з детальними записами. Після прибуття до табору лікар оглядає ноги пластуна і якщо є на них хоча б потертості, то ця спроба йому не зараховується. Після здачі такої вимоги пластуни повністю були готовими до складних мандрівок.

Починаючи з 1924 р., пластові табори висилали звіт та план про свою роботу у Верховну Пластову Команду (ВПК). З них ми можемо почерпнути інформацію, як на практиці реалізовувалися таборові програми. Для прикладу можна навести програму пластового табору, який діяв у Підлютому з 9 до 31 липня 1924 р. та звіт про його роботу. Ось його порядок дня: “5. 00 – підйом, 30 хв. руханки, купіль у потоці та масаж; 6. 45 – збір і звіти; 7. 00 – сніданок; 8. 00-12. 00 – табірні заняття; 12. 00-15. 00 – обід та вільний час; 15. 00-19. 00 – праця в таборі, прогульки; 19. 00 – вечеря і до 21. 00 – час на самопідготовку; 21. 00 – відбій”. За дотриманням такого розпорядку особисто відповідав комендант табору. Як видно з цього розкладу дня, прогулянки були обов’язковим елементом перебування в таборі. “Перші дві одноденні (прогульки) ставили за мету побувати на г. Грофі і г. Високі, наступні три великі завершили побут в таборі”, а 26 і 27 липня відбулися іспити з табірництва, де “кандидати мусіли робити близько табору захисти (шалаші), ставити шатра, будувати кухню і варити ріжні страви”. В цьому таборі проводились заняття з табірництва, а також проведено п'ять зустрічей при ватрі.

Важливе місце в усій діяльності “Пласту” і, зокрема, в практиці таборування займала краєзнавча робота. В умовах неприкритої антиукраїнської політики польської влади це набувало особливого значення. Починаючи з 1924 р. Вища Пластова Команда давала для пластових гуртків спеціальні краєзнавчі завдання на час літніх ферій (канікул), які включали збирання історико-краєзнавчого, фольклорного та етнографічного матеріалів з метою найкращого пізнання історії, культури та природи рідного краю.

Пластунам пропонувалися такі завдання: 1) записувати етнографічний матеріал тієї місцевості, де вони, можливо, будуть подорожувати; 2) записувати українські народні пісні, перекази, легенди, оповідання, звичаї і традиції; 3) змальовувати плани могил Січових Стрільців, дбати про їх належний вигляд, збирати спогади та пісні про них; 4) робити детальний опис околиць населених пунктів, назв вулиць, історичних місць; 5) описувати селянський одяг і техніку його виготовлення; 6) детально змальовувати події в селі, вести статистичний облік населення, визначати рід його занять, характер віросповідання, описувати церкви та їх історію; 7) збирати лікарські рослини; 8) вивчати навколишню флору і фауну, збирати зразки корисних копалин. Весь зібраний матеріал передавався до Верховної Пластової Команди (ВПК), де упорядковувався і готувався для краєзнавчого музею.

Прикладом практичної користі від виконання таких завдань свідчить наступний факт. У 1924 р. ВПК звернулась до всіх пластунів, які проводили мандрівки, щоб ті надсилали до неї свої описи мандрівок та світлини їх найцікавіших місць. Завдяки цьому у 1925 р. вийшов перший український “Провідник по Карпатах” з численними та детально розробленими маршрутами по Карпатах. Найбільший стаціонарний (“сталий”) табір, що почав діяти з липня 1924 р., розташовувався у Підлютому біля с. Осмолода (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області). Цим, як зазначав С. Левицький, був покладений початок створенню постійного інструкторського осередку, що відіграв визначну роль у розвитку теорії і практики пластового табірництва. Служив він за домівку будь-якому пластунові, що потрапляв до цих країв. В окремих кімнатах знаходили собі притулок мандрівні пластуни, що час від часу заходили з гір. “Місце винаймив Пластові на 100 років за символічні ціну – 1 злотий річно” митрополит Андрей Шептицький. Крім того, він подарував на довічну власність Пласту площу на горі Сокіл та 5 га землі “під розбудову табору новаків” та надавав фінансову допомогу. На знак вдячності за таке благодійництво делегація Верховної Пластової Команди, до складу якої входили С. Левицький, О. Тисовський, А. Пясецький та інші авторитетні