Зародження і розвиток туристсько-екскурсійної справи в Галичині у ХІХ – першій половині ХХ ст.

Слід відзначити, що за прикладом свого митрополита греко-католицьке священство Галичини також активно і всіляко сприяло розвитку “Пласту”. Часто священики виступали в ролі пластових опікунів. Так, завдяки о. А. Добрянському був збережений “Пласт” у Бучацькій гімназії, а пластуни з Снятинської гімназії проводили свою діяльність під керівництвом о. Проца. Багато священиків надавали матеріальну допомогу в час організації таборів (гроші, продукти харчування тощо) та ділянки землі для їх стаціонування. Деякі з них навіть входили до складу старшини таборів, або навіть і очолювали її. Так, у 1928-1929 рр. комендантом табору новаків у Підлютому був священик О. Бучацький.

У таборах, що мали статус крайових, брали участь пластуни та пластунки не лише з Галичини та Волині, а й Закарпаття і навіть Ченстохова і Каліша (Польща). У свою чергу, прикарпатські пластуни були частими гостями закарпатських та відвідували волинські пластові табори. В серпні 1929 р. вони серед 55. тис. інших скаутів світу стали учасниками І-го міжнародного Джемборі в Арров-Парку (Англія).

Крім звичайних пластових таборів, функціонували і спеціалізовані. Так, у 1923 р. в м. Стрию був заснований перший водний пластовий гурток “Бобри”, який від 17 до 24 серпня 1924 р. організував у с. Іванівці на березі річки Стрий перший водний табір для стрийських пластунів. Перший крайовий водний пластовий табір для пластунів Галичини відбувся 23 липня 1927 р. в с. Монастирець над Дністром. Його учасник Є. Полотнюк пізніше зазначав: “Замолоду, бувши учнем гімназії, брав активну участь в “Пласті” і ОУН. Разом з Романом Шухевичем, Ярославом (“Яром”) Гладким, Іваном Сенівим, Мироном Ганушевським, Михайлом Скочилясом та іншими пластунами був співосновником старшопластунського куреня “Чорноморці” й організовував табори водного пластування над Дністром”.

Комендантом першого водного табору був скаут-майстер Ю. Каменський з Рогатина, обозним – старший пластун Я. Гладкий. В ньому проводились заняття: з плавання, на яких кожен пластун зобов’язаний був опанувати хоча б один вид; з веслування, де пластунів вчили техніки водного туризму; з руханки, на яких навчали правильно проводити ранкову гімнастику, рухливі народні ігри та вели спеціальну фізичну підготовку: із в’язання вузлів, де треба було навчитись в’язати понад 30 вузлів і насамперед – мандрівничий, вісімковий, звичайний (“пластовий”), лікарський, ткацький, рибальський, зашморг, подвійний зашморг, піонірський, теслярський, моряцький, купецький, рятівничу петлю, звичайну ключку, затягуючу ключку, потрійну ключку, “скорот” та інші; з табірництва, до якого входило розкладання наметів і ватри різних типів, уміння приготувати їжу в польових умовах тощо.

У святкові дні пластуни проводили культурно-просвітницьку роботу в навколишніх селах – Ісакові, Монастирці, Луці та в інших. Місцеве населення цих сіл досить добре ставилось до пластунів.

Крім водних таборів для пластунів-юнаків, у 1930 р. старшими пластунками першого куреня “Дністрянка” з Тернополя був такий табір, проведений і для пластунок-юначок. Його ініціатором була Галя Мороз. Водні пластові табори як для хлопців, так і для дівчат проводились кожного літа включно до заборони “Пласту” в 1930 р. Для методичної допомоги в їх організації журнал “Український Пласт”, починаючи з 1923 р., регулярно друкував матеріали про те, як проводити водні мандрівки. Зокрема, наводився детальний опис та креслення двох типів човнів (чайок).

Починаючи з кінця 1928 р., І. Чмола в Славську організовував зимові (лещетарські) пластові табори, на яких учив техніки пересування на лижах та проводив лижні мандрівки. З 27 грудня по 3 січня 1930 р. вже проходив другий такий табір. Його комендантом також був І. Чмола. Табір був розрахований на старших пластунів і для того, щоб бути зарахованим до нього, слід було мати вік більше 16 років, дозвіл батьків чи опікунів, лікарську довідку про стан здоров’я, лижний пластовий одяг і одяг для мандрівок, лижі з палицями. В програму таборування входило: оволодіння технікою пересування на лижах, поворотів, підйомів, спусків; табірництво (розкладання наметів і ватри різних типів, приготування їжі в польових умовах, вміння приготувати місце для привалу) ; надання першої долікарської допомоги; змагання з лижних перегонів та мандрівки. Після закінчення вишколу пластуни складали іспит за програмою таборування, яку вони проходили і їм видавались табірні листки (посвідчення – Я. Л.) єдиної форми.

Непересічним явищем розвитку пластового таборування став факт проведення у серпні 1930 р. першого ‘‘сеніорського‘‘ табору під керівництвом основоположника “Пласту” О. Тисовського і Начального Пластуна професора С. Левицького. Його учасниками були: Т. Білостоцький, М. Блозовський, С. Гайдучок, Р. Клос, М. Горбовий, С. Гупаловський, Г. Павлюх, Я. Падох, професор Поліха, С. Костів-Коч, І. Чмола та інші.

Табори, зазвичай, відвідувало чимало гостей як від української громадськості краю, так і з-за кордону. Так, у 1928 і 1929 рр. табір у Підлютому проходили вишкіл німецькі скаути.

У 1929 р. дівочий табір у Підлютому відвідала редактор коломийського журналу “Жіноча доля” О. Кисілевська. В своєму нарисі “Вражіння з подорожі і побуту в жіночім пластовім таборі