Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Знищення музейних збірок в УРСР у післявоєнний період (друга половина 1940-х – 1950-х рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

його відвідало 186 836 осіб. Але реальною популярністю серед киян і гостей міста користувався історико-культурний заповідник в Києво-Печерській Лаврі. Тільки у 1949 р. тут побувало 110700 осіб . Боротьба з релігією в музеях вилилася у нищення церковного мистецтва, із колекцій вилучалися твори на релігійну тематику.

Практика вилучення музейних цінностей активно використовувалася в 1920-1930-ті рр. через створені «Торгсин», «Держторг», «Укрзовнішторг». В той час в Києві суттєво постраждали Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка, Музей мистецтв ВУАН, Лаврський музей, звідки вивозилися картини всесвітньовідомих художників, як то Л. Кранаха, Ю. Робера, ювелірні вироби, церковні предмети, меблі тощо. В Лаврському музеї вилучили із експозиції рідкісні пам'ятки світового рівня, зокрема, дві енкаустичні ікони. Комісіям доводили суми для вилучених предметів, які складали від 10 тис. крб. до 400 тис. крб.  
Особливо показовими дії влади щодо музеїв проявилися у Західних областях УРСР. Так, у лютому 1952 р. у Рівненському краєзнавчому музеї партійна комісія під час огляду експозиції музею розкритикувала панування в ній польських буржуазних історичних концепцій, що «принижувало історичну роль Росії», зокрема картина «Папа Іннокентій ІІІ 1206 р. пропонує князю Роману Галицькому прийняти католицьку віру» не відповідала ідеологічним вимогам11. Після перевірки музейні працівники змушені були переробити експозицію.
У відповідності до постанови Раднаркому УРСР «Про організацію музеїв і бібліотек у західних областях України» від 8 травня 1940 р. у Львові відкрилось 5 державних музеїв: історичний, обласні етнографічний, художнього промислу і меморіально-літературний ім. І. Франка музеї, а також картинна галерея з філіями: замок Собєського у с. Підгірцях та панорамою Рославицького в м. Львові   .
Зауважимо, що до початку Другої світової війни у Львові діяло 8 архівів, понад 60 бібліотек, понад 70 приватних колекцій, 25 музеїв, серед останніх були міські, конфесійні, приватні та корпоративні . Внаслідок реорганізації, ліквідації, як це сталося з музеями «Українського війська», «Молодої громади» через націоналістичний зміст збірок , та націоналізації музеїв було сформовано тільки п'ять закладів. Між ними розподілили музейні і конфісковані приватні збірки, не забезпечивши їх при цьому необхідними приміщеннями. Водночас колекції нерідко піддавалися варварському нищенню некомпетентними представниками влади або розкрадалися. Так, в лютому 1940 р. відомий музейник І. Свєнціцький занепокоєний долею колекції Голуховського (знаходилася в новоство- реному палаці піонерів), звернувся до відділу мистецтв при облвиконкомі з клопотанням передати її до Картинної галереї, яка без фахового догляду може бути знищена або загине .
Методи репресивної політики активно використовувалися в західноукраїнських землях. Слід зазначити, що впродовж 1940-1941 рр. з цих територій було вивезено понад 10% населення. Людські втрати Галичини склали 400 тис. осіб , з 1944 до 1953 рр. в західних областях УРСР було репресовано, за неповними даними, 500 тис. осіб, з них 200 тис. членів родин учасників УПА і ОУН . З 22 музеїв різного профілю, що діяли в Західній Україні в міжвоєнний період, навесні 1940 р. залишилось лише вісім . Однак згодом було відкрито 26 закладів .
В післявоєнний період західноукраїнські музеї знов були піддані ідеологічній чистці. Під удар потрапили львівські заклади. В 1951р. в статті «Що пропагують львівські музеї?», опублікованій в газеті «Правда», вказувалося, що Львівський історичний музей «зайво возвеличує князів, вельмож, султанів, козацьких полковників і єпископів», «не достатньо висвітлюється класова боротьба» та «прагнення українського народу возз'єднатися з російським». Львівський державний музей українського мистецтва «не підносить досягнення радянського періоду», а в Львівській картинній галереї «відображені польські буржуазні історичні концепції» і «принижується історична роль Росії» .
Реакцією на критику стала хвиля звільнень музейних працівників, чистка музейних збірок від «експонатів, що не мають музейного значення». Більшовики вимагали від українських музеїв розповідати в експозиціях про історичні зв'язки з Росією та радянське сьогодення.
Під загрозою знищення опинилися збірки Національного музею у Львові. Історія цього самобутнього музейного закладу тісно пов'язана з іменем видатної постаті в історії України митрополита Андрія Шептицького. Меценат української культури в 1905 р. став засновником Церковного музею з метою збереження пам'яток давньої української спадщини. До музею увійшли збірки рукописів, стародруків, зокрема єдина в Європі колекції друків кирилицею, старовинної зброї, золотарства, тканин, ікон, портретів, нумізматичних предметів, рідкісні переклади Ф. Скорини.
Висвітлюючи малодосліджену в науковій літературі му- зейницьку діяльність А. Шептицького, слід відзначити його розуміння суті і змісту музейництва. Цьому сприяло тісне спілкування митрополита з мистецькою інтелігенцією, дослідниками старовини, музеєзнавцями, яких він всіляко підтримував. Український музеолог Іларіон Свєнціцький під впливом музейницької концепції свого наставника розглядав музей як «скарбницю творчості людини у зв'язку зі всесвітом, коли людина, як його атом, та одночасно бачить силу розуму чоловіка над цією видимою безкінечністю», підкреслюючи суспільно-виховну функцію музеїв .
Ідея створення національного музейного зібрання у Львові підтримувалася українською інтелігенцією. Відомий художник І. Труш, значна кількість творів якого була знищена на початку 1950-х рр. за національну тематику, в публікації «Потреба українського музейництва» визначив музей, як джерело духовних і творчих сил. Організатором музею на практиці став митрополит. Він не обмежував музей колекціонуванням антикваріату, вбачаючи в ньому важливу роль в системі національного виховання, формуванні в суспільстві поваги до власної старовини .
Урочисте відкриття Національного музею, як власності української спільноти, відбулося 13 грудня 1913 р. 
Фото Капча