Адміністративно-правові санкції в законодавстві україни

Порядок застосування заходів впливу (санкцій), передбачених законом, встановлено Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою правління НБУ від 17. 08. 2012 № 346 р. [3].

Згідно з цим Положенням Національний банк застосовує заходи впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об’єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки (далі – банки), банківського законодавства або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або в разі застосування іноземних санкцій на підставі результатів (матеріалів) : інспекційних перевірок діяльності банків; перевірок банків із питань дотримання вимог законодавства з питань фінансового моніторингу (виїзна перевірка, безвиїзний нагляд із питань фінансового моніторингу) ; безвиїзного банківського нагляду за діяльністю банків; аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо; перевірок діяльності банків аудиторськими фірмами, які мають право відповідно до законодавства України на проведення аудиторських перевірок банків; перевірок дотримання банками валютного законодавства; контролю за усуненням банками виявлених у їх діяльності порушень, відповідністю ділової репутації керівників банків вимогам законодавства України; пропозицій куратора банку.

Відповідно до п. 3. 11 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління НБУ від 17. 07. 2001 № 276 (у редакції постанови правління

Національного банку України 13. 10. 2011 № 366), у разі встановлення за результатами інспекційної перевірки фактів порушення об’єктом перевірки вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів об’єкта перевірки, підрозділ Національного банку, службовець якого був керівником інспекційної групи, готує пропозиції про застосування до об’єкта перевірки адекватних заходів впливу.

І, нарешті, відповідно до п. 3. 3 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ від 17. 08. 2012 № 346, рішення про застосування заходу впливу до банку приймає правління Національного банку, комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем, комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку або уповноважена посадова особа Національного банку відповідно до цього Положення.

Специфіка застосування НБУ заходів впливу полягає в тому, що у відповідних нормативно-правових актах передбачені властиві кожному виду заходів впливу підстави їх застосування, але не передбачені окремі процедури їх застосування. Виключення складає тільки процедура застосування штрафів до керівників банків відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Ще однією специфічною рисою застосування заходів впливу НБУ є те, що вони застосовуються у процесі здійснення НБУ наглядової діяльності, і ще до прийняття рішення про застосування заходу впливу представник банківського нагляду має підготувати пропозиції щодо застосування адекватного порушенню заходу впливу, його виду та розміру.

Адміністративно-правовий характер заходів впливу є очевидним і не потребує складної аргументації, що підтверджується відповідними науковими працями [4, с. 82-86; 5, с. 12]. Але узагальнюючий термін «заходи впливу», використаний у банківському законодавстві, є практично ексклюзивним і в інших актах законодавства зустрічається дуже рідко.

У той самий час ситуація аналогічна наведеній, тобто коли в рамках однакового за змістом адміністративного провадження застосовуються різні за своєю правовою природою заходи, в тому числі і заходи юридичної відповідальності, не є поодинокою.

Ще прикладом можуть бути положення Закону України «Про захист економічної конкуренції» [2]. Відповідно до статті 48 цього Закону за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов’язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб’єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом’якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб’єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно зі статтею 19 цього Закону; оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством.

У той самий час Законом України «Про захист економічної конкуренції» не встановлено будь-яких особливостей провадження щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції в залежності від характеру застосовуваних заходів.

Як і в попередньому випадку в рамках однотипного адміністративного провадження здійснюється застосування різних за своєю правовою природою заходів, більшість із яких не є заходами юридичної відповідальності. Проте на відміну від банківського законодавства у законодавстві про захист економічної конкуренції не використовується будь-який узагальнюючий термін для всіх вищеперелічених заходів.

 

Проаналізувавши зміст вищезазначених та пов’язаних із ними норм, можна сформулювати низку спільних ознак, властивих переліченим вище адміністративно-правовим заходам, які застосовуються за порушення банківського законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції.

Першою характерною ознакою зазначених адміністративно-правових заходів можна вважати те, що всі вони є проявом реакції уповноваженого суб’єкта на вчинення правопорушення певною особою. Без факту правопорушення не може відбуватись їх застосування. Можна сказати, що правопорушення є необхідною підставою застосування цих заходів.

Другою характерною ознакою є те, що всі зазначені заходи реалізуються через процедуру адміністративного правозастосування виключно уповноваженими на те суб’єктами. Тобто їх застосування є проявом реалізації уповноваженим суб’єктом наданих йому владно-виконавчих повноважень, що є підтвердженням адміністративно-правової природи таких заходів.

Третя ознака прямо випливає із другої і полягає в тому, що застосування згаданих вище заходів здійснюється в адміністративно-процесуальній формі. Принцип законності, викладений у частині другій статті 19 Конституції України, вимагає, що всі державні органи, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи мають діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Це положення є прямою вказівкою на необхідність процесуального регулювання правозастосовної діяльності суб’єктів владних повноважень, тобто надання таких діяльності процесуальної форми.

Четверта ознака полягає у наявності у згаданих заходів специфічної мети їх застосування, яка полягає в усуненні причин та наслідків протиправного діяння вчиненого суб’єктом – адресатом правової норми. Іншими словами, мета їх застосування полягає у відновленні порушеного протиправним діянням правопорядку.

П’ята ознака зазначених адміністративно-правових заходів відображає зміст діяльності щодо досягнення згаданої вище мети їх застосування, а саме, усунення наслідків протиправного діяння, його припинення або покарання правопорушника.

На підставі виділених ознак можна запропонувати ввести до наукового обігу визначення поняття «адміністративно-правова санкція».

Адміністративно-правова санкція – передбачена законом міра реакції уповноваженого суб’єкта, яка спрямована на усунення причин та наслідків протиправного діяння вчиненого суб’єктом – адресатом правової норми і полягає в усуненні наслідків протиправного діяння, його припиненні або покаранні правопорушника, і яка застосовується в адміністративному порядку.

 

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121-ііі // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5/6. – Ст. 30.
2. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства: затв. постановою правління Нац. банку України від 17. 08. 2012 р. № 346 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 72. – Ст. 2906.
4. Лук'янець Д. М., Власова Т. М. Адміністративно-правова природа заходів впливу НБУ / Д. М. Лук'янець, Т. М. Власова // Запорізькі правові читання: Щорічна міжнар. наук. -практ. конф. 14-15 травня 2010 р. : тези допов. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2010. – С. 82-86.
5. Власова Т. М. Адміністративний примус у діяльності Національного банку України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 07 / Т. М. Власова. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2012. – 17 с.