Адміністративний контроль і нагляд як адміністративно-правові гарантії прав громадян на мирні зібрання

Міжнародні норми вимагають від держави захисту учасників мирного зібрання від будь-якої особи або групи осіб, у тому числі від провокаторів і учасників інших зібрань, що проводяться на знак незгоди з даними зборами, які роблять спроби зірвати дані збори або будь-яким чином перешкоджати його проведенню [16].

Також для цього етапу характерно притягнення винних до адміністративної, кримінальної чи цивільно-правової відповідальності із застосуванням відповідних санкцій. Згідно із чинним законодавством як крайній захід може бути застосовано припинення масового заходу за постановою окружного адміністративного суду.

З іншого боку, застосування сили з перевищенням необхідних меж повинно невідворотно спричиняти цивільну та (або) кримінальну, а також дисциплінарну відповідальність співробітників державних силових структур, а за європейськими стандартами – ще й потурання чи приховування надмірного застосування сили іншими співробітниками таких органів.

Що стосується відхиленого законопроекту, то слід погодитись з експертами Українського незалежного центру політичних досліджень у тому, що редакція ст. ст. 15 «Підстави і порядок зупинення проведення мирного заходу», 16 «Підстави для припинення проведення мирного заходу» і 22 «Обставини, за яких може бути обмежено право на проведення мирного заходу» надає владним органам необмежені повноваження щодо можливості припинення проведення мирного заходу, невиправдано розширює перелік підстав для заборони проведення мирного заходу, оскільки до підстав, визначених статтею 39 Конституції України, додано ще низку дій, через які можна заборонити проведення мирного заходу, а вона містить їх вичерпний перелік. Таким чином, замість встановлення обмежень і суворої відповідальності посадових осіб за обмеження прав громадян на мирні зібрання, законопроект, так би мовити, «розв’язує руки» органам виконавчої влади чи місцевого самоврядування, які на свій розсуд можуть висунути вимоги, що фактично унеможливлять проведення мирного заходу. Це прямо суперечить статті 39 Конституції України, то ж є недопустимим [1]. Крім цього, таке становище неприйнятне внаслідок порушення міжнародному принципу пропорційності обмежень стосовно свободи зібрань і методів досягнення владою законних цілей шляхом зловживання правом.

Останній, третій, етап нагляду полягає у виявленні тенденцій, розробці пропозицій щодо об’єкту нагляду. На цьому, заключному, етапі нагляду слід виявити причини та умови, які унеможливили реалізацію прав громадян або сприяли вчиненню порушень громадського порядку, з метою їх наступного усунення, в тому числі шляхом удосконалення законодавства або шляхом внесення пропозицій щодо порядку, часу або місця проведення зібрання, розстановки сил і засобів охорони громадського порядку, дієвості та ефективності їх взаємодії з організаторами зібрання. Безумовно, такі пропозиції мають носити виключно рекомендаційний характер і не тиснути на волевиявлення громадян – учасників зібрання. Публічне обговорення таких висновків, виявлених недоліків, привернення до них уваги є важливим засобом покращення роботи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, довіри громадян до міліції тощо.

Висновки. Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що для вирішення питання про встановлення та підтримання належного режиму законності у суспільстві необхідні спеціальні інструменти його забезпечення та гарантії, серед яких на особливу увагу заслуговують адміністративний контроль і нагляд. Нині місцеві державні адміністрації та суди здійснюють контроль за станом реалізації прав громадян на мирні зібрання. Адміністративно-наглядова діяльність ОВС проявляється у перевірках дотримання громадянами (їх об’єднаннями) громадського порядку і правил безпеки загальнообов’язкового характеру у встановленому законодавством порядку. В умовах реформування влади саме нагляд найбільше відповідає поняттю адміністративно-правової гарантії законності проведення мирних зібрань. Водночас є потреба в удосконаленні законодавства стосовно порядку мирних зібрань, зокрема встановлення заходів адміністративної відповідальності до порушників цих приписів із числа посадових осіб державних органів.

 

 

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змінами від 01 січня 2005 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Загальна декларація прав людини ООН від 10 грудня 1948 р. // Голос України. – 2008. – № 236.
3. Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. // Закони України: Міжнародні договори України. – К., 1998. – Т. 14. – С. 713-728.
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. // Голос України. – 2001. – № 3.
5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
6. Про порядок організації і проведення мирних заходів: проект Закону України від 6 травня 2008 р. № 2450 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //w1. c1. rada. gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1? pf3511=12207.
7. Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР: Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. № 9306 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/v9306400-88/print1397401508670566.
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 р. № 8073-Х: за станом на 17 серпня 2014 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
9. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25. – Ст. 131.
10. 10.Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
11. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон від 06 липня 2005 р. № 2747-^ // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 37. – Ст. 446.
12. Студеникина М. С. Государственные инспекции в СССР / М. С. Студеникина. – М. : Юрид. лит., 1987. – 108 с.
13. Старосьцяк Е. Элементы науки управления / Е. Старосьцяк. – М. : Прогресс, 1965. – 198 с.
14. Собакарь А. О. Адміністративний нагляд як спосіб забезпечення законності в публічному управлінні / А. О. Собакарь // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 3-1. – С. 273-275.
15. Адміністративне право України: підручник для юрид. вузів і фак. / Ю. П. Би- тяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. – Х. : Право, 2000. – 520 с.
16. Руководящие принципы по свободе мирных собраний. Подготовлены Советом экспертов БДИПЧ ОБСЕ по вопросам свободы собраний. Варшава, 2007 год [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. osce. org/odihr.
17. Разаренов Ф. С. Административный надзор советской милиции: учеб. пособ. / Ф. С. Разаренов, С. И. Котюргин; М-во внутр. дел. – М. : Учеб. -метод. пособ., 1979. – 71 с.
18. Бахрах Д. Н. Управленческий цикл. // Правоведение. – 1976. – № 2. – С. 46-53.
19. Результати експертизи проекту Закону України «Про порядок організації і проведення мирних заходів» Українським незалежним центром політичних досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. ucipr. kiev. ua/publications/4327/lang/ www. ipc. kiev. ua.