Актуальні проблеми політичного життя сучасної України

 

 

 

Вступ

1. Сучасне політичне життя України

2. Політична культура

2.1. Особливості політичної культури

2.2. Проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі

3. Стратегія розвитку політичної системи України

Висновок

Список літератури

 

 

Політичне життя суспільства характеризується суперечливою єдністю стабільності та динамізму. Стабілізуючим фактором тут є політичні відносини, а політична діяльність спрямована на їх перетворення.

Розглядаючи особливості політичного життя у сучасній Україні можна виділити декілька її особливостей:

Україна знаходиться у перехідному стані від тоталітарної до демократичної системи. Вона – посттоталітарне суспільство.

В Україні немає єдності нації. Суспільство розколоте з таких питань як незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми державного управління, мова та інше.

Переважна більшість українських політиків. Які представляють більше 30 партій, формально проголошують свою належність до демократії. Але, нажаль, вони не володіють відповідними засадами культури компромісів, умінням зв’язувати інтереси усіх політичних сил та соціальних груп, що стоять за ними.

Немає єдиної стратегії оновлення суспільства. Недостатній рівень політичних знань.

Є спроби штучного прискорення прогресу українського суспільства.

Важка соціально-економічна ситуація відбивається у світогляді людей. Але, у свою чергу, призводить до краху ідеалів, цілей, віри тощо.

 

 

Із здобуттям незалежності України був відкритий шлях для здійснення демократичних реформ. Вони спрямовані нате, щоб забезпечити чіткий поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, посилити правову основу для перетворень, стимулювати розвиток справжніх демократичних структур цивільного суспільства, системи засобів масової інформації при значному підвищенні відповідальності кожного із соціальних інститутів, а також громадян Української держави.

Як вирішуються ці проблеми? У країні працює вищий представницький і законодавчий орган – парламент (Верховна Рада). Він проводить велику законотворчу роботу щодо затвердження і розвитку різноманітних форм власності, розширення підприємницької й іншої господарської діяльності, зміцнення представницької демократії, судової влади, місцевого самоврядування.

Виконавчу владу здійснює Уряд України, що складається з голови, заступників голови і міністрів. Уряд розробляє і представляє. Верховній Раді державний бюджет і забезпечує його виконання; сприяє проведенню в Україні єдиної фінансової, кредитної і грошової політики; реалізує програми соціально-економічного розвитку; проводить заходи з забезпечення оборони країни і державної безпеки, а також законності, прав і свобод громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю тощо.

Керівником держави і вищою посадовою особою є Президент України, наділений великими повноваженнями. Він забезпечує погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, активно бере участь у правотворчому процесі, підписує прийняті Верховною Радою закони, видає укази тощо; очолює Раду безпеки, затверджує військову доктрину, мас право оголошення надзвичайного стану.

Правосуддя на території всієї України здійснюється тільки судом. Судочинство діє на основі змагальності і рівноправності сторін (тобто за участю прокурора – обвинувача і захисника – адвоката). Надзвичайно важливе значення в контролі за відповідністю законів і інших нормативних актів діючої Конституції набуває Конституційний Суд. Активізувалася також діяльність судів загальної компетенції й арбітражних судів. Останні розглядають значну групу специфічних суперечок, найчастіше адміністративно-правового й економічного характеру, наприклад, суперечок між комерційними організаціями і податковими органами.

Разом з тим, вимагає подальшого вирішення проблема встановлення меж прав і відповідальності парламенту, президента, уряду, особливо в нормотворчій діяльності. Сьогодні усе ще спостерігається втручання цих владних структур у справи одна одної, нерідко відбувається «війна законів, указів, постанов тощо», що вносить неузгодженість у систему українського права, порушує принцип верховенства закону в суспільстві. Необхідні також практичне розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування. Не вироблений ще механізм негайного і беззастережного виконання постанов Конституційного Суду. На порядку денному стоїть питання про проведення широкомасштабної судової реформи, кадрове і матеріальне забезпечення судової влади. З метою найбільш повного і точного представництва інтересів українців в органах державної влади проведена виборча реформа. Активне виборче право громадяни одержують з 18 років, пасивне право бути обраним у Верховну Раду – з 21 року, а на посаду Президента – з 35 років. При цьому участь у виборах є справою добровільною і здійснюється на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Вибори Президента проводяться на альтернативній основі за єдиним виборчим округом, що включає всю територію країни.

Ряд партій під впливом політичної практики удосконалюють свої програми й організаційну побудову, активно беруть участь у виборчих кампаніях. Разом з тим, учені відзначають, що в даний час більшість українських партій ще не сформувалися як власне партії і характеризуються відсутністю міцної соціальної бази, нечисленністю, недостатньою організаційною згуртованістю, не до кінця осмисленою і чітко сформульованою політичною програмою діяльності.

Не дивно, що багато українців розрізняють партії лише за прізвищами лідерів, орієнтуються у своїх поглядах не стільки на самі партії, скільки на особистості. При цьому усе ще зберігається віра в «доброго» лідера, здатного вивести країну з кризи. Політологи і політики вважають, що в міру розвитку українського суспільства і його соціальної структури, нагромадження досвіду участі у виборах, партії залучать «свої» групи виборців, стануть партіями парламентського типу, орієнтованими на демократичні конституційні цінності.

У зв'язку