Альдегіди, вітаміни, ферменти

При нестачі (гіповітамінозі) токоферолів нагромаджуються перекиси жирних кислот, які пошкоджують клітинні мембрани, викликають дегенеративні зміни в статевих залозах, внутрішніх органах, скелетній мускулатурі, внаслідок чого порушується вагітність та припиняється розвиток ембріона.

Препарат застосується при захворюваннях серцево-судинної системи, опіках. виразках різного походження. запальних процесах сітківки ока, токсикозах вагітності, м’язовій дистрофії, при захворюваннях нервової системи та шкіри.

Водорозчинні вітаміни.

До водорозчинних вітамінів належить: вітамін С, Н, В13, В2, В1, В5, В6, В9, В12. Усі вони термостабільні, за винятком вітаміну С, який руйнується при нагріванні в присутності кисню та важких металів.

Тіамін (Thiaminum) (вітамін В1). Вітамін міститься в дріжджах, зернових і бобових рослинах (особливо в зародках рису, пшениці, гречки, жита), у пшениці, нирках, серці, молоці, яєчному жовтку. Всмоктується в тонкій кишці.

Тіамін нормалізує шлункову секрецію, поліпшує регенерацію тканин, підвищує тонус парасимпатичної частини вегетативної нервової системи.

Застосовується тіамін при гіпо- й авітамінозах, а також як неспецифічний фармакологічний засіб, при захворюваннях периферичної та центральної нервової системи (неврології, ішіас, каузалгія, поліневрити), порушеннях функції травного апарату, захворюваннях міокарда та при перевтомах.

При передозуванні тіаміну виникає шум у вухах, запаморочення, нудота, висипання на шкірі, кропив’янка, свербіння. Може виникати навіть тіаміновий шок, що є проявом алергічної реакції на препарат.

Добова потреба у вітаміні для дорослої людини 2-3 мг. При фізичній роботі, у дітей, у вагітних, в період годування груддю потреба у вітаміні зростає до 5-6 мг на добу.

Рибофлавін (Riboflavinum) (вітамін В2). Жовто-оранжений кристалічний порошок, гіркий на смак, без запаху мало розчинний у воді. Рибофлавін дуже поширений у природі. Він міститься у дріжджах, яєчному жовтку, печінці, серці, нирках, молоці, ікрі, рибі, м’ясі, зародках і оболонках злаків, гороху, листкових овочах. Рибофлавін термостабільний, не руйнується при кулінарній обробці.

Цей вітамін входить до складу ферментних систем, що регулюють процеси окислювання і відновлення, а також білковий, жировий і вуглеводний обміни.

Добова потреба у рибофлавіні 1-3 мг. Велике значення для профілактики гіповітамінозу мають такі продукти, як пивні і пекарські дріжджі, гриби сир, печінка, молоко, бобові. Тепер рибофлавіном вітамінізують хліб і хлібобулочні вироби.

Рибофлавін застосовують для лікування гіпо- і авітамінозів цього вітаміну, а також як лікувальний препарат при екземах, дерматичних виразках, ранах, опіках, тріщинах сосків, блефаритах, кон’юктивітах, при ураженнях рогівки ока.

Кислота нікотинова (Acidum nicotinicum) (вітамін РР, вітамін В3). Білий кристалічний порошок, без запаху. В організмі нікотинова кислота перетворюється в амід (вітамін РР). Цей вітамін відіграє важливу роль в окислювально-відновних процесах, входить до складу ферментів, які переносять кисень, регулюють тканинне дихання. Нікотинова кислота й її амід стимулюють кротворення і кістковому мозку, прискорюють процеси загоєння ран і виразок, посилюють секрецію шлунка та перистальтику кишок, а також поліпшують всмоктування різних речовин із кишок.

Ціанокабаламін (Cyanocobalaminum) (вітамін В12). Кристалічний порошок темно-червоного кольору без запаху, гігроскопічний, мало розчинний у воді. Синтезується мікрофлорою кишок людини, але в недостатній кількості порівняно з витратами організму. Тваринні продукти є основним джерелом вітаміну. В людському організмі ціанокобаламін нагромаджується в печінці, нирках, стінці кишок. Всмоктування й засвоєння вітаміну погіршується або зовсім припиняється, якщо немає “внутрішнього фактора” – речовини білкової природи (мукопротеїду), яка виробляється залозами слизової оболонки шлунка і, з’єднуючись із вітаміном, запобігає його руйнуванню в кишках.

Ціанокобаламін застосовується при перніціозній (мегалобластичній) анемії, анемії вагітних, порушеннях кровотворної функції кісткового мозку, при захворюваннях нервової системи (розсіяний склероз, гострий період поліомієліту, радикуліти, каузальгії, фантомний біль), при гострих і хронічних гепатитах, алергічних та шкірних захворюваннях, променевій хворобі, порушення росту й розвитку у дітей.

 

 

Людський рід є принаймні наполовину хворий. В біологічному розумінні немає цілком здорових людей. Навіть та молодь, яка почуває себе здоровою, має дефекти здоров’я.

Існує три класи ферментів: метаболічні ферменти, які керують нашим організмом, травні ферменти, які перетравлюють нашу їжу; ферменти сирої їжі, які починають перетравлення. Наше тіло – всі наші органи і тканини управляються метаболічними ферментами. Кожний орган і тканина має власні метаболічні ферменти, які роблять спеціалізовану роботу. Печінка має чисельну кількість різних ферментів. Ніхто не досліджував скільки специфічних ферментів потрібно для роботи серця, мозку, нирок тощо.

Добре здоров’я залежить від метаболічних ферментів. Ми повинні бути впевнені, що ніщо не заважає їм. Недостача може означати появу проблем.

У 1930р. 80 ферменті в було відомо; у 1947р. – 200; в 1957р. – 660; в 1962р. – 850; а до 1968р. наука ідентифікувала 1300 ферментів. Зараз відомі тисячі ферментів, ще більше реакцій ідентифіковано, для яких ферменти ще не відомі. Сотні метаболічних ферментів є необхідними, щоб виконувати роботу тіла – відновлювати пошкодження.

Травні ферменти мають тільки три основні завдання: травні білки, карбогідрати, жири. Протеази є травними протеїнами; амілози – травними карбогідратами і ліпази – травними жирами.

Концепція ферментів їжі пропонує новий погляд на хвороби. Це переворот в нашому розумінні хвороботворних процесів.

Тепло, яке використовують в приготуванні їжі руйнує всі ферменти їжі і примушує організм продукувати більше ферментів, тому збільшуються органи. Коли утворюється надмірна кількість травних ферментів, то ферментативний потенціал може бути не здатний продукувати відповідну кількість метаболічних ферментів, щоб відновити органи біла і боротися з хворобами. 

Концепція ферментів їжі надає переконливий доказ, що в більшості людей травні ферменти використовуються недоцільно. Незважаючи на те, що тіло продукує менше, ніж дві дюжини травних ферментів, вони виснажують більше свій ферментативний потенціальний запас, ніж вони використовують для утворення сотень метаболічних ферментів потрібних для збереження функцій всіх органів і тканин з їх різними активностями. Травні ферменти людини є сильнішими і більш концентрованими у ферментативній активності, ніж будь-які метаболічні ферменти. Людська слина і панкреатичний сік лідирують за ферментативною активністю. Не дивлячись на те, що дикі тварини вживають сиру їжу, вони мають травні ферменти соку віддалено схожі на ті, що знайдені в людини.