Аналіз поняття милосердя з різних точок зору

 

1. Аналіз поняття милосердя з різних точок зору

2. Історичний аспект розвитку милосердя в Україні

Список використаної літератури

 

 

Поняття “милосердя” широко використовують у філософії, медицині, педагогіці, соціології. У сучасній літературі існують різні підходи до його визначення.

Проаналізуємо довідкові джерела:

- за тлумачним словником В. Даля, милосердя – це жалісність, співчуття, любов на ділі, готовність робити добро всякому;

- за словником С. Ожегова, милосердя – це готовність допомогти будь-кому або пробачити із співчуття, людинолюбства;

- за педагогічним енциклопедичним словником, милосердя – це жалісливе,

доброзичливе, дбайливе, любовне ставлення до іншої людини.

Проблемі виховання милосердя у своїх працях приділяли увагу Л. Ощепкова, В. Шутова, Л. Уварова та інші. Л. Ощепкова, розглядаючи зміст милосердя, характеризує його як інтеграційну якість, що являє собою єдність знань про необхідність вибачення, безкорисливої допомоги тим, хто потребує, любові і турботи про ближнього; поведінки людини, безкорисливого ставлення до інших; здатності поводитись адекватно до своїх знань і відчуттів.

В. Шутова визначає милосердя як інтеграційну моральну якість, яка є основою для розвитку здатності людини до співпереживання, душевної щедрості, безкорисливому наданню допомоги іншим людям.

У сучасній літературі милосердя розглядається також як одна з етичних характеристик способу життя людини. Це жаліслива й діяльна любов, що виражається в готовності допомагати усім, хто потребує, і поширюється на все живе. Милосердя передбачає наявність у людини трьох властивостей:

- чуйності – здатності побачити чужу біду;

- співчуття – здатності відгукнутися на неї;

- потреби надати безкорисну допомогу тому, хто потребує її.

Милосердя можна визначити як діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. За своїм об'єктивним змістом милосердя досить близьке до співчуття, проте розглядати його просто як вияв останнього було б неправомірно, оскільки у своїй екзи-стенційній основі вони зовсім не обов'язково збігаються. Якщо співчуття, тим більше співстраждання, пов'язане, як ми бачили, з тим, що особа переймається турботами й стражданнями інших, тією чи іншою мірою віддаючи їм власне Я, то милосердя, навпаки, передбачає чітко окресленого суб'єкта, який, керуючися моральними прагненнями, від надміру власного буття чинить добро тим, кого усвідомлює саме як Інших, відмінних від себе – хоча здебільшого й не без сердечної схильності до них. Саме тому діяльна солідарність під впливом безпосереднього співчуття все ж таки відрізняється за своїм людським смислом від діянь милосердя; часто-густо досить уважно вслухатися у благання «будьте милосердні», щоб відчути в ньому невимовлене: «Якщо вже на людське співчуття ви не спроможні. «

При всьому цьому милосердя саме по собі є високою етичною цінністю. Незамінна моральна вартість милосердя яскраво висвітлюється, зокрема, в порівнянні з толерантністю і повагою. Як ми вже бачили, толерантність, якщо надмірно не розширювати значення цього популярного терміна, по суті зводиться до «терпіння» (лат. їоіегапїіа) Іншого в його іншості, до визнання за ним права на самобутнє існування. Повага, як уже зазначалося, передбачає більше: визнання іншості Іншого як самодостатньої цінності. Поважати – значить не просто терпіти, а утверджувати ціннісний статус Іншого, навіть якщо за своєю природою він нам чужий.

Подібно до толерантності й поваги милосердя, як бачимо, також є ставлення до іншого як до Іншого, воно не потребує неодмінно, хоча й не відкидає співчутливої схильності до нього. Разом з тим це ставлення має виразний буттєвий аспект: воно не обмежується визнанням цінності Іншого, а являє собою засноване на діяльній прихильності вільне дарування йому можливостей буття й самореалізації. Діяльно допомагати Іншому бути й залишатися собою – в цьому важкість і сенс милосердя, хоч би до якої істоти воно було звернене.

Звичайно, толерантність не завжди породжує справжню повагу, і не будь-яка повага прагне стати милосердям. Проте милосердя, щоб залишатися на притаманній йому моральній висоті, має поєднуватися з толерантністю і повагою до кожного його адресата; в противному разі воно втрачає свій позитивний духовний сенс.

Згідно з постулатами релігійної етики людина має бути милосердною передусім заради блага й спасіння власної душі. В цьому твердженні міститься глибока моральна істина: щире діяння милосердя не може принижувати його адресата, не може порушувати його гідність, оскільки щонайперше в цьому діянні життєво й духовно зацікавлений самий його суб'єкт. Даний висновок цілком можна застосувати й до суспільства в цілому: спільнота, яка перестає бути милосердною до своїх нужденних членів, завдає шкоди насамперед самій собі, зраджує власну духовність. Здатність до милосердя – істотний прояв морального здоров'я суспільства, як і кожної окремої особистості.

Усі наведені підходи до з’ясування поняття “милосердя” є правомірними, оскільки відображають складність і унікальність цього явища. Милосердя розглядають у різних аспектах: як цінність, як особистісну якість людини, як діяльність (прояв милосердя) і поведінку.

Питання милосердя як моральної якості ми знаходимо в працях вітчизняних філософів. В. Блюмкін відносить милосердя до якостей, що характеризуються позитивним або негативним ставленням до особистості як до вищої цінності (гуманістичні якості), що включає гуманне або негуманне ставлення людини до інших людей.

Отже, милосердя можна розглядати як індивідуальну цінність, набуту індивідом у процесі