Англія XIV ст. у дзеркалі «Видіння про Петра Орача» Вільяма Ленґленда

Що стосується жебракуючих орденів францисканців та домініканців, вони у XIV ст. вже далеко відійшли від програми терплячої бідності та конкурували з білим духівництвом у вигідній справі відпущення гріхів. Ані монахи, які жили в монастирях, ані ті, що подорожували дорогами Англії, не викликають в Ленґленда пошани. Загально відома улесливість та лицемірність монахів, які задля своєї користі спрощують грішникам каяття, змальовується поетом в образі брата «Sire Penetrans-domos» (Сер, який проникає в домівки). Лікуючи грішників, він накладає їм пластирі «Приватний внесок», які зовсім не печуть [11, c. 262-263]. Також у поемі виведено яскравий образ вченого монаха-мінорита «з товстими щоками», який нещодавно проповідував про холод, голод та удари батогом, які терпів апостол Павло, а зараз із задоволенням поглинає розкішний обід [11, c. 149].

Заклики до духовного реформування церкви лунали в англійському суспільстві, і, крім поезії Ленґленда, вони знайшли вираження у прозі Джона Вікліфа - богослова, професора Оксфордського університету. Його політична, етична та релігійна доктрина мала антиримський та антиклерикальний характер та багато в чому передувала ідеям Реформації.

У XIV ст. в англійському суспільстві поширюється невдоволення папською політикою по відношенню до країни. Відбувається загострення відносин корони та курії, пов’язане, по- перше, з матеріальними чинниками (уся церковна власність належала папі, який мав право стягувати з англійської церкви будь-які податки), а також зі зростанням національних почуттів. Справа в тому, що у 1337-1453 рр. між Англією та Францією точилася Столітня війна. У 1309-1377 рр. папською столицею був не Рим, а французьке місто Авіньйон, і обов’язок фінансово утримувати пап-французів, які діяли в інтересах військового супротивника, здавався англійцям обурливим.

У своїх трактатах Вікліф висунув аргументи проти теорії верховенства папської влади над світською. На думку мислителя, папа не може вважатися єдиним намісником Бога на землі, король у цьому відношенні рівний папі, а королівська влада є священною. Більше того, Вікліф дійшов висновку про пріоритет світської влади над духовною: «Папа втілює людську сутність Христа, а король - божественну» [13, c. 215]. Він також відстоював необхідність королівської юрисдикції над духовенством, яке не буде тоді платити папі внесків [14, с. 165]. Після Великого розколу (1378 р.), коли одразу два папи заявляли про своє право на престол, відношення Вікліфа до понтифіків стало радикальнішим: він називав папу антихристом, який протиставив себе Христу прагненням до брехні, прив’язаністю до матеріальних цінностей, влади і слави [13, c. 228].

У «Видінні про Петра Орача» образ папи не має «диявольських» обрисів, але Ленґленд неодноразово піддає нищівній критиці жадібність папства. Він симпатизує позиції Вікліфа в питаннях зовнішньої політики, які стосуються відносин з папським престолом: поет пророкує, що «... авіньйонський абат і все, що походить від нього, / Зазнає від короля удар та отримає невиліковну рану» [11, c. 112]. У тексті поеми також можна побачити відгомін ідей Вікліфа про право держави судити церкву. Ленґленд висловлює впевненість, що покарати монахів за негідну поведінку зможе світська влада: «Але прийде король та сповідує вас, людей релігії, / І покарає вас, як говорить Біблія, за порушення ваших правил, / І виправить монахинь, монахів та каноніків, / І накладе на них спокуту - поверне до початкового статуту, / І барони з графами будуть їх бити вченням Beatus virres» [11, c. 111]. Але Ленґленд радше підтримує духовні, а не соціальні зміни.

У «Видінні про Петра Орача» також лунає тема королівської влади. Поет моделює ідеальний соціальний устрій, заснований на суспільному договорі: голова держави - король, «їм керувало лицарство, / Влада громад поставила його на царювання» [11, c. 53], а «Здоровий глузд обрав для короля гідних радників». Як розповідає сновидець, було вирішено, що «громада сама про себе повинна подбати» [11, c. 53], і для загальної користі вона «винайшла ремесла» та «встановила орачів» [11, c. 53]. Король, громада та Здоровий глузд також заснували закони. Отже, у поемі віддзеркалюється зростаюча роль парламенту як представницького органу, згоди якого король повинен був шукати для прийняття рішень.

Окрім цього, у тексті поеми Ленґленда відобразилися події Столітньої війни. Військова кампанія під проводом Едварда III розгорталася спочатку дуже успішно, англійські війська здобули блискучі перемоги в боях біля мису Слейс (24 червня 1340 р.), при Кресі (26 серпня 1346 р.), під проводом старшого сина короля Едварда Чорного Принца при Пуатьє (19 вересня 1356 р.). Англійці схвально сприймали війну, тому що після її початку країну заповнила військова здобич з Франції: посуд, одяг, різноманітні предмети розкоші. Також існувала практика збагачення за рахунок одержання викупів за полонених. Але Едуарду III не вдалося домогтися коронації в Реймсі - традиційному місці коронування французьких королів. Тому, розуміючи, що більшого успіху в найближчий час не досягти, він підписав мирну угоду з Францією. Згідно з договором в Бретіньї (8 травня 1360 р.), за Едуардом закріплювалися південно-західні землі Франції та володіння на півночі з центром у Кале, натомість він відмовлявся від подальших зазіхань на французьку корону. Крім того, дофін зобов’язався виплатити величезний викуп за свого полоненого батька Іоанна ІІ Доброго [15, с. 221]. Алюзією на цю резонансну подію Ф. Гудрідж вважає рядки поеми «Видіння про Петра Орача» [16, с. 269], які автор вкладає у вуста негативного алегоричного персонажу леді Мід (її ім’я у перекладі - хабар, винагорода). Мід дебатує зі своїм ідейним супротивником Сумлінням, озвучуючи вірогідну суспільну реакцію на підписання угоди в Бретіньї. Вона звинувачує свого антагоніста у боягузтві, бо він порадив королю «залишити свої володіння за незначну кількість срібла; / А це ж найбагатше королівство, на яке коли-небудь падав дощ» [11, с. 30]. А неприязнь до французів, притаманну масовій англійській свідомості, можна почути в іншому епізоді: диявола поет називає «гордий лицар з Франції Princeps huius mundi», який хоче завоювати людську душу [11, с. 91].

Можна зробити висновок, що Ленґленд реагує на низку значних історичних подій та тенденцій розвитку Англії XIV ст. Він розглядає їх з морального погляду крізь призму алегоричного методу. Тим не менш, у «Видінні про Петра Орача» зустрічаються позбавлені алегоризму образи типових представників тих чи інших соціальних верств, які уособлюють найбільш характерні риси суспільної групи, до якої вони належать. Усвідомлення невідворотності суду Божого, посилене епідемією чуми, змусило Ленґленда звертатися до своїх читачів, нагадуючи про необхідність подбати про свою душу. Придивляючись до своїх співвітчизників, серед найгарячіших прагнень яких він називав жагу збагачення, поет з жалем констатував моральний занепад суспільства. Навіть зі статусу духовної особи можна було отримати значну вигоду, і Ленґленда наближає до Вікліфа бажання оновлення та очищення церкви.

 

 

1. Baldwin Anna P. The Historical Context / Anna P. Baldwin // A Companion to Piers Plowman / Ed. by John A. Alford. - Berkeley, Los Angeles, London : University of California Press, 1988. - P. 67-86.
2. Ленгленд У. Видение Уилльяма о Петре Пахаре / Уилльям Ленгленд / Пер., вступ. ст. и прим. акад. Д. М. Петрушевского. - М. ; Л. : Изд-во Акад. наук СССР, 1941. - 276 с.
3. Чередніченко О. В. Раціон харчування англійських міщан XIV-XV ст. / О. В. Чередніченко // Схід: Аналітично-інформаційний журнал. - Маріуполь : 2016. - № 2 (142). - С. 65-70.
4. Чередніченко О. В. Питні заклади в містах Англії XIV-XV ст. / О. В. Чередніченко // Часопис української історії / За ред. д-ра іст. наук, проф. А. П. Коцура. - К. : Вид-во “Книги-ХХІ”, 2015. - Вип. 32. - С. 45-51.
5. Чередніченко О. В. Соціальний маргінес англійських міст XIV-XV століття / О. В. Чередніченко // Перспективи розвитку сучасної науки. Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Чернігів, 6-7 травня 2016 року). - У 2-х частинах. - Херсон : Видавничий дім “Гельветика”, 2015. - Ч. ІІ. - С. 9-12.
6. Aers D. Chaucer, Langland and the Creative Imagination / David Aers. - London ; Boston : Routledge & Kegan Paul, 1980. - 236 p.
7. Никола М. И. Английская литература XIV века: становление поэзии и прозы, истоки традиций : дисс. ... докт. филол. наук : 10.01.05 / Никола М. И. - М., 1995. - 340 с.
8. История Великобритании / Под ред. Кеннета О. Моргана. - М. : Весь мир, 2008. - 680 с. - (Национальная история).
9. Ле Гофф Ж. В поддержку долгого Средневековья / Жак Ле Гофф // Ле Гофф Ж. Средневековый мир воображаемого / Пер. с фр. ; общ. ред. С. К. Цатуровой. - М. : Издательская группа “Прогресс”, 2001. - C. 31-38.
10. Пелешенко Ю. В. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина XIII - XV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. Постаті / Ю. В. Пелешенко. - 2-е вид., переробл. і доповн. - К. : ВД “Стилос”, 2012. - 608 с.
11. Langland William. The Vision of Piers Plowman [Electronic resource] / William Langland. - London : J. M. Dent; New York : E.P. Dutton, 1978. - 263 p. - Mode of access : http://name.umdl.umich.edu/PPlLan (date of access 14.10.2015).
12. Леонова Т. А. Начальный этап формирования антипапского законодательства в Англии XIV в. / Т. А. Леонова // Социально-политические отношения в Западной Европе (Средние века - Новое время): межвуз. сб. науч. тр. - Уфа : Башкирский пединститут, 1988. - С. 11-24.
13. Илларионова Е. В. Жизнь и литературная деятельность Джона Уиклефа / Е. В. Илларионова // Из истории западноевропейского Средневековья. - М. : МГПИ, 1972. - С. 198-237.
14. Сапрыкин Ю. М. Взгляды Джона Уиклифа на общность имущества и равенство / Ю. М. Сапрыкин // Средние века / Редкол. : С. Д. Сказкин (отв. ред.) [и др.] - М. :Наука, 1971. - Вып. 34. - С. 163-190.
15. Басовская Н. И. Столетняя война: леопард против лилии / Н. И. Басовская. - М. : Астрель: АСТ, 2010. - 446 с. - (Историческая библиотека).
16. Langland William. Piers the Plowman / William Langland / Translated into modern English with an introduction by J. F. Goodridge. - Rev. ed. - Harmondsworth : Penguin Books, 1966. - 318 p.