Анрі Матісс: лаконічність, витонченість і підвищене звучання кольору

Анрі Матісс був геніальним колористом, однією з «констант» його творчості був пошук гармонії і чистоти кольорів і форми. Часто його художній світ нагадує мозаїку, складену з елементів різних технік і стилів, хоча починав цей видатний художник з цілком реалістичних робіт, у яких він виступав вірним послідовником Шардена і Коро, однак дуже швидко почав відкривати нові художні «материки». Лоуренс Гоуїнг, біограф Матісса, відзначав, що «кожна його картина написана у новій манері». 

З огляду на мінливість художника, яка перетворилася на одну з характерних ознак творчості, його не можна помістити в «осередку» якогось одного напрямку (аналогічною є справаз  ж жанровими перевагами майстра - він займався буквально всім). Якщо навіть і спробувати якось визначити такий «осередок», то це буде “пошук гармонії”, якому Анрі Матісс і присвятив своє життя. Коли дивишся на скромні домашні сценки, написані молодим Матіссом, важко повірити у його майбутні художні «зигзаги», однак згодом його техніка почала проявляти сліди імпресіонізму, а інтер'єри картин явно «посміливішали». 

Сліпе копіювання реальності набридло художникові, у нього з'явилася потреба не «відображувати» реалії, а виразити своє відношення до світу. На початку 1900-х років його манера - під впливом ідей Сера і Сіньяка - знову різко змінилася, - Матісс на короткий час перетворився на «пуантиліста». 

Захоплення виявилося небезплідним, увінчавшись новими шедеврами: мається на увазі картина «Розкіш, спокій і насолода» (1904). Однак на дивізіонізмі художник не зупинився, дещо пізніше він уже критикував його: «Розкладання кольорів, - писав Матісс, - веде до руйнування форми і лінії. Вкрите кольоровими крапками полотно залишається плоским і здатне лише дратувати сітківку ока». Його тягли до себе рух і музичний ритм, а тісні рамки пуантилізму сковували цей порив, і він без жалю відмовився від нього, як і від багатьох видів мистецтва надалі.