Архітектурна композиція в світлі міфопоетики

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

 

Спеціалізована вчена рада Д 64. 056. 02

 

ШУБОВИЧ Світлана Олександрівна

 

УДК 72. 01

 

 

18. 00. 01. Теорія архітектури, реставрація памўяток архітектури

 

 

Харків – 1999

 

Дисертацією є монографія.

Робота виконана в Харківській державній академії міського господарства (ХДАМГ) Мiнiстерства освiти України.

Науковий консультант доктор архітектури, професор АНТОНОВ Віктор Леонідович Харківська державна академія міського господарства, завідуючий кафедрою «Проблеми архітектури міського середовища».

Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор ЛЕЖАВА Ілля Георгійєвич, проректор з наукової роботи Московського архітектурного інституту (державної академії), завідуючий кафедрою «Містобудування»; доктор архітектури, ст. н. сп. МАРДЕР Абрам Павлович, заступник директора НДІ теорії та історії архітектури і містобудування Державного комітету України у справах будівництва, архітектури та житлової політики; доктор архітектури, професор РАЛЛЕВ Олександр Борисович, Одеськая государственная академия будівництва та архітектури, завідуючий кафедрою «Основи архітектури».

Провідна установа – Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву Державного комітету України у справах будівництва, архітектури і житлової політики (м. Київ).

З монографією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського

державного університету будівництва і архітектури: 310002, м. Харків, вул. Сумська, 40.

«Захищаючи право на новаторство, я посилався на минуле, те минуле, що було моїм суворим наставником і незмінно продовжує керувати мною... Можна назвати (це) архітектурним фольклором – поняття, яким намагаються висловити плід творчого духу в рамках народної традиції, розповсюджуючи його межі від людського житла до обителі богів»

Ле Корбюзьє.

 

 

Постановка і актуальність питання

Двоєдина природа архітектури визначила її роль у створенні середовища людської діятельності – не тільки функціонально зручної для людини, але й емоційно комфортної їй. У другій якості архітектура постає як феномен мистецтва, як синтезуюче начало в естетичній організації середовища. Не випадково слово «естетика» перекладається як «те, що має відношення до чуттєвого сприйняття» (грец. – «aisthetikos»). І дослідження у сфері архітектурної естетики неминучо стикаються з почуттями людини і з тими видами його діяльності, в яких превалюють чуттєві оцінки. В першому випадку доводиться дійти, зрозуміло, в рамках кожної теми, таїнства людських почуттів; в тому числі – їхніх генетичних витоків. У другому – мистецтва в цілому, яке живить архітектуру, бо в ньому велику роль грає «чуттєве сприйняття». Найбільш ємкий естетичний обўєкт, в якому відбиваються ці якості, – міське середовище. Воно є могутнім сховищем естетичної інформації. Його вміст увібрав в себе і генетичні нашарування, і всі види мистецтва, і, в першу чергу, архітектуру, засобами якої формується середовище.

Архітектуру будь-якого періоду, в тому числі і сучасну, не можливо розглядати поза історичним генезисом. Сьогодні він є особливо актуальним, бо, говорячи про становлення держави, про підйом національної культури, неможливо пройти повз ті традиції, з яких цей підйом постає. Ці традиції наразились на небезпеку, перш за все, в архітектурі; мистецтві, що сприймається найбільш масово і найбільш невідворотньо. Зі збільшенням розмірів міста відбувся эмоційний розрив між частиною, що історично склалася, и районами нової забудови. Людина «не сприймає» нових районів, навіть тих, що відповідають архітектурним нормам і є функціонально зручними. В той же час вона відчуває емоційний комфорт в історичному центрі свого міста і, взагалі, у середньовічному містечку, чия структура реалізувала функції, далекі від сучасних потреб.

Очевидно, в цьому парадоксі криються певні закономірності, певні таїнства льдської природи, які треба пізнати. Важливу роль в такому пізнанні відіграють так звані архетипи – сталі схеми-образи, що одвічно притаманні людині і передаються з роду в рід; вони впливають і на її оцінки сучасної архітектури. Особливо значущо архетипи виявляються у міфах, де ці схеми образно інтерпретуються і одержують численні значення і смисли. І аристотелівський «мімезіс» – (наслідування, уподоблення, образ-зображення) – виявляється в архетипічних схемах-образах, які вище «сього світу» і які найбільш яскраво виявлені і збережені в міфах. Архітектура – як синтезуючий вид діяльности, обўєднуючий багато її видів: міфологію, філософію, мистецтво, науку, концентрує найбільш сильно їхні архетипічні аспекти.

Нігілістичне відношення до традицій, до глибинних витоків людської свідомості привело до позбавлення архітектури її природнього, образного потенціалу, який в ній закладено. Це природнє, як відмічав Ле Корбюзьє, належить великій трійці: «людина, природа, космос – вісь законів, які, криючись у недосяжних глибинах, спонукають наш всесвіт до руху». В. В. Бичков дає його тлумаченню філософський еквівалент: «Духовна насолода свідчить про понадрозумне узріння субўєктом в естетичному обўєкті сутносних основ буття,... про здійснення в решті решт духовного контакту з Універсумом,... і хоч би миттєвому виході у вічність або, точніше, – про відчуття себе належним вічності. Естетичне виступає, таким чином, певною універсальною характеристикою... одвічної належності (людини) до буття і до вічності, гармонійної вписаності в Універсум». Тобто естетика, в тому числі архітектурна, розкриває на рівні архетипів художнє розуміння святу, яке втілено в міфології. І критерій композиції – ЦІЛІСТНІСТЬ – співвідноситься якимсь чином з цим Універсумом. Наприклад, античність сформулювала його як божественно прекрасний Космос