Аспекти системного опису об’єкта диференційної психології: структурно-динамічний, онтологічний, каузальний

 

Сучасний стан наукових знань дозволяє виділити різні аспекти розгляду динаміки психіки як об’єкта наукового пізнання. До них відносяться біосоціальный, хронологічний, структурно-динамічний і каузальний аспекти.

З онтологічної позиції об’єкт диференційної психології розглядається у дискурсі співвідношення біологічного і соціального в індивідуальному розвитку людини. Причому для розуміння мінливості психіки онтологічний аспект має особливе значення. Він дозволяє виявляти специфіку психічного розвитку, яка полягає у єдності біологічного і соціального буття при провідному значенні соціального.

Хронологічний аспект характеризує психічну еволюцію як процес, що здійснюється в часі протягом всього життя людини. Динаміка визначається за таких метричних критеріями, як швидкість, темп, тривалість і спрямованість (вектор) змін психічних форм у різні періоди індивідуального розвитку. Хронологічний підхід дозволяє виявити нерівномірність і гетерохронність розвитку психіки і своєрідність її часової структури.

За допомогою структурного підходу можна визначити динаміку психічних явищ з погляду ступеня їх диференціації та інтегрованості. При структурно-динамічному підході розкривається процес структуроутворення на різних рівнях психічного розвитку і обговорюється питання про те, як здійснюється наступність та якісні перетворення в розвитку психіки.

До числа найскладніших питань диференційної психології відноситься проблема детермінації психічного розвитку. Каузальний підхід припускає розгляд зовнішніх і внутрішніх факторів, які визначають розвиток рушійних сил і умов індивідуальної еволюції людини.

При системному аналізі важливо співвіднести між собою різні характеристики і закономірності індивідуального розвитку, які виявляються при розгляді об’єкта диференційної психології з каузальних, хронологічних, структурно-динамічних позицій і в аспекті біосоціальної єдності. Такий шлях пізнання дозволяє підійти до більш глибокого розуміння сутності диференційної мінливості психіки, виявити специфіку психічного розвитку людини. Тому при подальшому розгляді психічного розвитку з метою більш глибокого розуміння необхідно звернути увагу на те, як дія різних факторів регулює часові і структурно-динамічні закономірності і як сама людина, включаючись у різні види діяльності (професійну, освітню, суспільну, спортивну та ін.), може змінити типовий хід еволюційних процесів на рівні індивіда й особистості.

 

 

Формальний підхід можна визначити як сукупність методів аналізу структури стійких універсальних властивостей людини. Конструкт «формальний підхід» дозволяє провести необхідну для цілей дослідження межу між найбільш типовими, стабільними, відтвореними в життєвій практиці та експериментальній ситуації індивідуально-типологічними особливостями, й нескінченною розмаїтістю унікальних комбінацій ознак, які характеризують неповторність окремої людської індивідуальності.

У рамках формального підходу для опису структури психіки використо-вуються такі психодинамічні конструкти, як темперамент, стиль, здібності, характер та інші.

Відмінність формоутворюючих властивостей від інших характеристик людської індивідуальності полягає в тому, що їх розвиток у меншому ступені визначається впливом змістовно-значеннєвих детермінант. Формальний підхід припускає виявлення інваріантної структури досліджуваного феномена і визначення валідности аналізованих параметрів.

Формальний аналіз індивідуальності заснований на використанні наступних чотирьох базових принципів:

принципу ієрархічності, який полягає у розділенні і наступному співвіднесенні між собою рівнів аналізу досліджуваного явища;

принципу інваріантості, який виражається у визначенні міри стабільності або мінливості досліджуваних структур, а також типу джерел детермінації конкретних індивідуальних властивостей;

принципу координації взаємодії, який лежить в основі найбільш істотних для розуміння природи людини інтегративних ефектів оптимальності і компенсаторності поведінки;

принципу індивідуальної єдності, відповідно до якого жодна з індивідуальних властивостей не інтерпретується без врахування цілісної природи феномена індивідуальності, пов’язаної з інтегративными ефектами адаптивності і результативності.

 

 

Вивчення проблеми індивідуальності ведеться у двох зустрічних напрямках:

аналіз інтеріндивідуальних розходжень: що поєднує і що відрізняє людей, тобто пошук спільного і особливого в термінах філософської психології;

вивчення закономірностей інтеріндивідуальної реальності, яка прояв-ляється у структурній організації і динаміці функціонування інтеріндивідуальних механізмів (розгляд одиничного).

Досить розповсюдженою помилкою при аналізі структури індивідуаль-ності (інтра-аспект аналізу) є ототожнення «частини» і «цілого» у характеристиці окремих властивостей. Наслідок цього – помилковість у визначенні джерел детермінації тієї чи іншої властивості, характерна для концепцій, заснованих на уявленнях про недиференційованість структури індивідуальності.

Інша пастка підстерігає деяких прихильників теорії соціального навчання, які вважають, що інтеріндивідуальні відмінності стираються під впливом сили ситуаційного фактора. У цьому випадку ситуаційно-обумовлена поведінка сприймається дослідниками як стійкий фактор детермінації, який нівелює розходження в реакціях і способах суб’єктивної інтерпретації подій.

Індивідуально-психологічні розходження психічних процесів – характерні риси психічних процесів, станів і властивостей, які відрізняють кожну людину від інших. Інтеріндивідуальні характеристики – об’єкт диференційної психології і диференційної психофізіології. Загальпсихологічні закономірності проявляються в діяльності через інтеріндивідуальні характеристики, які характеризують широкий континуум психічних процесів і властивостей.

Своєрідність інтеріндивідуальних характеристик відзначена, наприклад, у чутливості і абсолютних порогах відчуттів, часу реакції, сприйнятті, увазі, пам’яті, креативності, емоційності, а також у стилі діяльності.

Інтегративні унітарні особливості особистості, такі як спрямованість інтересів, ієрархія мотивів і потреб, здатності, темперамент і характер, також володіють інтеріндивидуальными варіаціями. Інтеріндивідуальні характерис-тики відрізняються за індивідуальною стабільністю, генотипічністю. Вони можуть змінюватися в ході вікового розвитку, у результаті навчання й тренування. Психологічні розходження можуть відбивати індивідуальні особливості людини, тобто такі її властивості, які чітко відрізняють індивіда від інших людей. Вони можуть бути стійкими й істотними для цілого континуума обставин діяльності (наприклад, риси характеру), або можуть бути істотними лише для певних умов (сила нервової системи в екстремальних ситуаціях), або можуть виявитися зовсім несуттєвими для цілісної характеристики особистості.

Інтеріндивідуальні варіації комплексів психологічних розходжень можуть співвідноситися з властивостями індивіда як природними, індивідуально-стабільними, конституціональними, генотипічними характеристиками, які становлять важливий компонент внутрішніх умов взаємодії людини зі світом.