Берегиня Рівного

Вінцем архітектурного комплексу в центрі нашого міста є пам'ятник засновниці Рівного княгині Марії Несвіцькій. Через п'ять сторіч після народження княгиня Несвицька-Рівненська постала в камені якраз у тому місці, де вона жила і де тепер найбільше вирує міське життя.

Мабуть, в історії нашого міста ця жінка назавжди залишиться найвидатнішою і найзагадковішою постаттю. Рівне вписане в історію з ім'ям жінки, яка його заснувала і щиро дбала упродовж років про його зростання та добробут. Ця жінка носила ніжне благоговійне ім'я Марія, і ділами своїми життєвими цілком виправдала мудру символіку цього імені.

Історикам вдалося встановити, що Марія Несвіцька була дочкою Федька Олізара-Шиловича, представника старовинного роду, відомого у XV ст., проте не вдалося поки що дізнатися про рік і місце народження княгині.

Життя Марії Рівненської справді не раз підтверджувало ту істину, що вона була незвичайною жінкою, людиною великих і нереалізованих, як це часто буває у житті, духовних можливостей. Тим-то й можна пояснити незрозумілі, з першого погляду, перипетії її долі. Будучи шляхтянкою з походження, не обрала собі шляху салонної пані тихого домашнього достатку і палацового відчуження. Але виявила себе в активних діях, не гребуючи братися за поважні справи, які традиційно вершилися чоловіками. Такою справою можна вважати заснування міста – на ті часи дуже непроста й недешева турбота.

Уперше ці місця Марія побачила ще замолоду. Тоді разом із чоловіком – князем Семеном Несвіцьким – їй довелося оглядати землі, щойно придбані як їхні нові маєтності. Було це року 1461-го, саме цим роком датована відповідна грамота про купівлю-продаж села Рівного з околицями-присілками, полями, лугами, сіножатями, дібровами, ріками та ставками. Місця тутешні, вочевидь, відразу сподобалися Марії Несвізькій і, можливо, ще тоді вона задумала тут оселитися. Але маєстат жінки змушував коритися в таких справах волі чоловіка.

Рід Несвіцьких, який продовжила Марія, вийшовши заміж за князя Семена, належав до числа волинської шляхти і давніше мав осідок у Луцькому повіті (від назви села Несвід походить і родове прізвище). Сліди Маріїного родоводу губляться. але вочевидь, вона також вийшла із княжої родини, найімовірніше, з Волині. Із Семеном Несвіцьким Марії судилося прожити двадцять років. За цей час виховала вона дочку Анастасію; зіграли й весілля, віддавши її заміж за князя Семена Гольшанського. А тоді чоловік згас, і далі їй належало жити вдовою, дбаючи самотужки про справи мирські та духовні.

Марія боляче переживала втрату, і тоді й Тим змінила місце помешкання і переїхала до мальовничого Городка, що неподалік Рівного. Буйна зелень, неповторні ландшафти цього села вмиротворювали душу. У сусідньому Рівному Марія Несвіцька замислила влаштувати собі пожиттєвий осідок. Аби втілити задумане треба було праці не один рік. Проте княгиня планомірно здійснює задум: закладає у селі замок, а разом із тим запрошує сюди ремісників, майстрів, поселенців. І село рік від року зростає, розбудовується.

Подією, яка радикально змінила долю Рівного, стало здобуття Магдебурзького права, тобто права самоврядування. Ця історія також пов’язана з особою Марії Несвізької. Розбудовуючи поселення, вона добре розуміла, що перспективи його можна пов'язувати лише із самоврядуванням, яке забезпечило б економічне процвітання, стікання сюди різноманітних ремісників та торговців. Із проханням про надання Рівному Магдебурзького права вдалася до короля польської держави Казиміра, і повела справу так, що бажана грамота була невдовзі здобута. Це трапилося, як вважають, у 1493 році, відтоді Рівне офіційно іменується містом.

Відтак Марія перенесла до Рівного свою резиденцію. Вона оселилася у щойно збудованому дерев'яному замку, який майстри спорудили в мальовничому місці, де посеред рівнини широко розливалася Устя та утворювала кілька ставів-рукавів. Турботи про місто княгиня тим часом продовжувача: вона щиро прагнула, аби облаштоване й облюбоване нею поселення не занепадало, а розширювалося та процвітало. На ті часи доля міста залежала насамперед від торгівлі. Тому Марія знову клопочеться перед королем. На цей раз – про влаштування у Рівному щорічного ярмарку. Такий привілей місту був наданий, а вдруге усі права Рівного були потверджені королівською грамотою від 11 липня 1507 року. Місто швидко зміцнювалося й обживалося, а це радувало його засновницю, яка, проте, не залишалася байдужою до міських справ, клопоталася і словом, і ділом про майбутнє Рівного.

Протягом кількох десятиліть княгиня Марія, яку стали називати княгинею Рівненською, самостійно управляла чималими маєтностями, що залишені були їй чоловіком. До її земель входили села Рівненщини – від Квасилова до Корнина й Городка, а також Степань з околицями, інші міста.

На схилі літ княгиня Марія славилася щедрою благодійністю. Чималі прибутки від земельних володінь вона тратила, зокрема, на потреби церкви та милосердя. Взагалі при Марії Рівненській пожвавилося церковне будівництво у нашому краї. За досить правдоподібним припущенням, саме вона фондувала перший православний храм Рівного. Це була дерев'яна церква, споруджена неподалік замку і названа на честь Воскресіння Христового. Саме на її місці церкви нині знаходиться Воскресенський собор.

Марія завершила свої земні турботи в 1518 році. Доживши до глибокої старості, на схилі літ мала змогу багато роздумувати над минулим. І тоді, коли вона з жалем згадувала про те, що не вдалося втілити, в чому її спіткали невдачі, в чому доля виявилася неприхильною до неї та її рідних, могла заспокоїти себе думкою, що місто, яке вона заклала на цій предківській землі, стало її гордістю, її пожиттєвою справою, про яку судитимуть нащадки.. Будуючи це місто, вона утверджувала славу предків і сучасників своїх. Не випадково ж щороку на день святого Семена місто вирувало святом-ярмарком: у такий спосіб вона вшановувала пам' ять свого чоловіка і славу зятя, що носили це ім'я. Закладаючи церкву в ім'я Воскресіння, думала про майбутнє воскресіння життя у цьому краї й місті, про розквіт тут віри і чеснот людських. Засновуючи замок, дбала про твердиню на віки, яка охоронила б рівняй від нападів ворогів.

Вдячні нащадки увічнили ім’я Марії Несвицької у назві однієї з міських вулиць та пам’ятнику.