Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
83
Мова:
Українська
З М І С Т
Лекція №1. Вступ
Модуль І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Блок 1.1. Лекція №2. Безпека життєдіяльності як категорія.
Блок 1.2. Лекція №3. Системний аналіз у безпеці життєдіяльності
Блок 1.3. Лекція №4. Ризик як оцінка небезпеки
Модуль 2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ
„ЛЮДИНА–ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ”
Блок 2.1. Лекція №5. Людина як біологічний та соціальний суб`єкт
Блок 2.2. Лекція №6. Фізіологічні особливості організму людини
Блок 2.3. Лекція №7. Психологічні особливості людини
Модуль 3. НЕБЕЗПЕКИ, ЩО ВЕДУТЬ ДО НАДЗВИЧАЙНИХ
СИТУАЦІЙ І ЗАХОДИ ЗМЕНШЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ
Блок 3.1. Лекція №8. Природні небезпеки
Блок 3.2. Лекція №9. Небезпеки техногенного характеру
Блок 3.3. Лекція №10. Соціально-політичні небезпеки
Блок 3.4. Лекція №11. Комбіновані небезпеки
Блок 3.5. Лекція №12. Небезпеки в сучасному урбанізованому
середовищі
Модуль 4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ
НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Блок 4.1. Лекція №13. Запобігання надзвичайним ситуаціям
Блок 4.2. Лекція №14. Організація усунення негативних наслідків
надзвичай-них ситуацій
Модуль 5. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ
ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
Блок 5.1. Лекція №15. Правові основи безпеки життєдіяльності
Блок 5.2. Лекція №16. Нормативні й організаційні засади
впровадження безпеки життєдіяльності
Блок 5.3. Лекція №17. Управління в галузі безпеки життєдіяльності
Блок 5.4. Лекція №18. Нагляд за безпекою життєдіяльності
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Лекція №1. ВСТУП
План
- Історія розвитку та етапи формування БЖД як науки.
- Зусилля Уряду України по подоланню глобальної соціоекологічної ситуації.
- Місце „Безпеки життєдіяльності” серед наук.
1.Історія розвитку та етапи формування БЖД як науки
Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося піклуватися про безпеку свого існування.
Первісна людина була тісно зв'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, тваринам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а й використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили найбільшу загрозу.
Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжувати розвиток суспільства.
Третьою на Землі була започаткована група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро- та мікроорганізмів, тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе й навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як це не парадоксально, з пошуком більшої небезпеки.
Протягом усієї своєї історії людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.
Можна навести чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа (460-370 рр. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, і Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці.
Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича справа. Останні свідчення цьому — постійна гибель українських гірників у шахтах Донбасу. Тому вже з часів середньовіччя вчені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувною справою. Георг Агрікола (1494-1555 рр.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу (1493-1544 рр.), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкідливих речовин, який використовується і дотепер.
Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764рр.). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення ґрунтів, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу.
У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії.
У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки на виробництві займалося багато вчених. Відзначимо насамперед учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного і Київського політехнічного інститутів В.Л.Кирпичов (1845-1913рр.), який у своїх працях пов'язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, і академік АЛ.Скочинський (1874-1960рр.), який зробив великий внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.