Безпека життєдіяльності та цивільна оборона

Трихлористий фосфор - середня густина 1,53 г/см3, температура кипіння +74,8 °С. Вражаючою концентрацією є 0,015-0,08 мг/л при експозиції 30 хв. Смер-тельною концентрацією є 0,5 мг/л при експозиції 30 хв. Дегазуючими речовинами є луги, аміак.

Фтористий водень (HF) - середня густина 0,98 г/см3, температура кипіння +19,4 °С. Вражаючою концентрацією є 0,4 мг/л при експозиції 10 хв. Смертельною

116

 

концентрацією є 1,5 мг/л при експозиції 5 хв. Дегазуючими речовинами є луги, аміак.

Азотна кислота (HN03) - безколірна рідина з температурою плавлення -41,6 °С, кипіння +82,6 °С (з розкладом), щільністю 1,52 г/см . Концентрована кислота малостійка, під час нагріванні або під дією світла частково розкладається з утворенням двоокису азоту (N02), який надає кислоті бурий колір і специфіч¬ний запах. Пари азотної кислоти при легкому отруєнні спричиняють бронхіт, при важкому виникають різка слабкість, нудота, блювання, задишка, кашель, багато пінистого мокротиння, ціаноз губ, обличчя, пальців рук, набряк легень протягом першої доби.

Сірчана кислота (H2S04) - чиста 100% безколірна масляниста рідина, за¬стигає в кристалічну масу при температурі +10,3 °С. Температура кипіння +296,2 °С (з розкладанням); 95% концентрована - твердне при температурі нижче -20 °С. Щільність 1,92 г/см .

Туман сірчаної кислоти при концентрації 2,0 мг/м3 подразнює слизові обо¬лонки носа і горла, при 6,0 мг/м3 відмічаються різко виражені неприємні відчуття. Ознаки гострих інгаляційних отруєнь: утруднене дихання, кашель, охриплість. Під час вдиханні сірчаної кислоти високих концентрацій виникає набряк горла, спазм голосових зв’язок, набряк легень, інколи їх опік, блювання, можливий шок, а потім смерть.

Соляна (хлористоводнева) кислота (НСІ) - розчин хлористого водню у воді. Температура кипіння +108,6 °С, щільність 1,18 г/см3 (при концентрації НСІ 35%). Міцна кислота «димить» у повітрі, утворюючи з парами води крапельки туману. Гостре отруєння хлористим воднем (соляною кислотою) супроводжується охриплістю голосу, ядухою, нежитгю, кашлем. Концентрація 50-75 мг/м пере¬носиться важко, 75-150 мг/м смертельна.

Захист органів дихання від азотної, сірчаної і соляної кислот забезпечують фільтруючі й ізолюючі протигази, а також універсальні респіратори. Для захисту від цих кислот можуть бути застосовані промислові протигази з коробкою В з аерозольним фільтром (коробка пофарбована у жовтий колір з білою вертикальною

117

 

смугою), а від азотної кислоти з коробкою БКФ (захисний), промислові універсальні респіратори РУ-60МВ. Від азотної і соляної кислот захищають цивільні протигази ЦП-5, ЦП-7 і дитячі.

При концентраціях вище допустимих мають застосовуватися тільки ізолюючі протигази, а для захисту шкіри – костюми з кислотозахисної тканини, захисні прогумовані костюми, гумові чоботи й рукавиці, спеціальні рукавиці для захисту від кислот.

Великий дощ, механічно вимиваючи хімічні речовини з ґрунту й змиваючи їх з поверхні, може за порівняно короткий строк значно знизити щільність зара-ження. Сніг, який випав на заражену ділянку, створює умови для тривалого збері-гання вражаючих властивостей небезпечних хімічних речовин.

Підвищення рельєфу перешкоджає руху зараженого повітря, але суттєво не впливає на стійкість зараження. Загальне підвищення місцевості в напрямку руху хмари зменшує глибину поширення парів хімічної речовини. У глибоких видо-линках, ярах при вітрі, спрямованому перпендикулярно до них, заражене повітря застоюється. Якщо ж напрямок вітру близький до осі яру, хмара, переміщуючись вздовж нього, проникає на велику глибину.

Якщо хмара зараженого повітря рухається через ліс, то глибина поширення хімічних речовин різко зменшується, так само як і їхня концентрація.

У лісі, на полях з високостебловими сільськогосподарськими культурами можуть утворюватися зони тривалого застою хімічних речовин. Таке явище може бути і в населених пунктах: заражене повітря, обтікаючи населений пункт, розсію-ється в ньому і може на тривалий час утворювати застій зараженого повітря.

На ґрунті, поверхні будов, споруд, техніці краплі отруйних речовин почи-нають випаровуватися, вбиратися, що, у свою чергу, впливає на тривалість їхньої дії на зараженій ділянці. На твердому грунті випаровування хімічних речовин із зараженої поверхні прискорюється. На пухкому фунті, а також на шпаруватих матеріалах відбувається вбирання або всмоктування небезпечних речовин, що при-зводить до підвищення їх стійкості. Але одночасно відбувається повільне розкла-дання хімічних речовин за рахунок взаємодії з вологою (гідроліз), яка завжди є

118

 

в ґрунті й часто в шпаруватих матеріалах.

Блок 4.2. Лекція № 7. Біологічна зброя

План

1.Поняття біологічної зброї та історія її застосування.

2.Осередок біологічного ураження.

3.Осередок комбінованого ураження.

1. Поняття біологічної зброї та історія її застосування

Біологічні засоби, які є основою осередку ураження, належать до засобів масового ураження людей, тварин, рослин і зараження об’єктів зовнішнього сере-довища.

Для підриву економіки держави, виведення із ладу людей, знищення поголів’я сільськогосподарських тварин, зменшення продукції тваринництва і рослинництва таке ураження може бути організоване противником у мирний час диверсійним методом, а у воєнний час шляхом застосування біологічної зброї як зброї масового ураження стратегічного призначення.

Історія застосування інфекційних властивостей біологічних речовин для масового поширення смертельних хвороб серед мирного населення і військ против¬ника або захисту певних місць (споруд) бере свій початок з прадавніх часів. Так, ще в II-ІІІ тис. до н. е. в Єгипті для захисту усипальниць фараонів від зазіхань розкрадачів, крім всього