Біологічні та екологічні особливості рослин сіножатей і пасовищ

 

 

Життєві форми рослин сіножатей і пасовищ. Рослинний покрив природних сіножатей і пасовищ складається в основному з наступних форм: дерев, чагарників, напівчагарників, багаторічних і однорічних трав та мохів.

Дерева поширені в основному в зонах Полісся і Лісостепу. На корм тваринам використовують листки берези, осики, яблуні, груші, тополі, дуба та інших дерев, які за поживністю майже не поступається лучному сіну. Добрим вітамінним кормом є зелена хвоя сосни і ялини.

Чагарники поширені на луках всіх ґрунтово-кліматичних зон України. Проте кормове значення їх незначне. На Поліссі використовуються на корм чагарники чорниці, верби і берези.

Багаторічні трави є основними життєвими формами сіножатей і пасовищ. Вони розмножуються вегетативним і генеративним способом. Надземні пагони у них під кінець вегетації відмирають, а нові пагони на наступний рік формуються із бруньок, які знаходяться в зоні кущіння, нижній частині стебла, на кореневій шийці, кореневищах, корінні. Багаторічні трави можуть рости на одному місці від 2-3 до 10 і більше років. Серед багаторічних трав особливу групу складають ефемероїди, які повний цикл розвитку від відростання до плодоношення закінчують навесні. До таких трав відносяться тонконіг цибулинний, осока товстолобікова і здута, тюльпан та ін. Навесні ці трави в умовах Степу є основними рослинами на пасовищах.

Однорічних трав на природних кормових угіддях дуже мало, особливо в Лісостепу і на Поліссі (всього 10-15%). Після дозрівання насіння всі їх надземні і підземні органи відмирають. Відновлення травостою на наступний рік відбувається лише за допомогою насіння.

Мохи поширені на надмірно зволожених луках. На низинних торфовищах поширені зелені гіпнові мохи, а на верхових – сфагнові білі мохи. Мохи кормового значення не мають. Вони використовуються для підстилки.

Типи рослин за характером пагоноутворення. За характером пагоноутворення розрізняють такі типи багаторічних рослин: кореневищні, нещільнокущові, щільнокущові, кореневищно-нещільнокущові, стрижньо – кореневі, коренепаросткові, розеткові, сланкі, цибулинні і бульбоплідні.

Кореневищні трави утворюють підземні пагони-кореневища, які відходять від вузла кущіння на відстань від 0, 2 до 1 м. На кожному кореневищі утворюються нові вузли, з яких відростають нові кореневища і пагони. В результаті цього утворюється сітка кореневищ з великою кількістю пагонів. Ці трави краще розвиваються на пухких ґрунтах з доброю аерацією. До кореневищних трав відносяться: пирій повзучий, стоколос безостий, очеретянка звичайна, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, мітлиця велетенська, костриця червона, осоки, колосняк велетенський та ін.

Нещільнокущові трави утворюють вузол кущіння на глибині 2-5 см. Пагони ростуть під гострим кутом до головного пагона, утворюючи нещільний кущ. Щорічно в ньому утворюються нові пагони, кожний із яких має свій вузол кущіння. Від цих вузлів кущіння відростають пагони і кущ збільшується в об’ємі. Ці трави добре ростуть на родючих пухких ґрунтах. До них відносяться: тимофіївка лучна, грясниця збірна, райграс високий, пирій безкореневищний, житняки, запашний колосок та ін.

Щільнокущові трави утворюють вузол кущіння на поверхні або на невеликій глибині ґрунту (1-2 см). Бокові пагони цих трав ростуть паралельно один до одного і утворюють дуже щільні кущі. На недостатньо аерованих ґрунтах вони ростуть довгий час і утворюють щільну дернину. Поява щільнокущових трав є ознакою виродження сіножатей і пасовищ. Тому такі угіддя підлягають докорінному поліпшенню. До щільно кущових трав належать щучник дернистий, біловус, ковила волосатик та ін.

Кореневищно-нещільнокущові трави утворюють багато коротких кореневищ і бічних пагонів, утворюючи нещільні кущі. Вони мають пружну міцну дернину і добре відростають. Добре розвиваються на пухких, структурних ґрунтах. До цих трав відносяться: костриця червона, лисохвіст лучний, пирій проміжний та ін.

Коренепаросткові трави мають стрижневий корінь від якого на глибині 5-30 см утворюються горизонтальні корені, з бруньок відновлення яких утворюються нові пагони. До цього типу трав відносяться: гірчак степовий, осот жовтий, березка польова, молочай лозний, іван-чай, солодка гола та ін. Розмножуються коренепаросткові трави досить інтенсивно насінням і кореневими паростками. Вони є злісними бур’янами, а деякі з них отруйні для тварин.

Стрижнекореневі трави у верхній частині кореня формують бруньки, з яких розвиваються стебла. Залежно від умов існування ці рослини живуть десятки років. Краще ростуть на добре аерованих ґрунтах. До цього типу трав відносяться: конюшина лучна і гібридна, люцерна посівна, лядвенець рогатий, еспарцет піщаний, буркун, козлятник східний, полинь та ін.

Розеткові трави мають товсте коротке кореневище, від якого відростає багато розгалужених коренів. Розмножуються в основному насінням. До цього типу трав належать: щавель кислий, подорожник великий, жовтець отруйний.

Сланкі трави утворюють на поверхні ґрунту довгі пагони, які мають здатність вкорінюватись. До сланких трав належать: свинорий пальчастий, конюшина повзуча, гусячі лапки, жовтець повзучий, лучний чай та ін. Серед цих рослин багато злісних бур’янів.

Цибулинні і бульбоплідні трави мають підземні цибулини, або бульби, які містять поживні речовини, за рахунок яких навесні розвиваються нові пагони. До цих трав відносяться лілії, тюльпани, валеріана бульбоносна, чистець болотний, таволожка степова та ін. Більшість з цих рослин погано поїдаються тваринами.

За характером облистненості і розміщенні листя на пагонах злакові трави поділяють на верхові і низові.

Верхові злаки мають добре облистнені стебла заввишки 0, 4-1 м. Більше листя розміщено