Бродяжництво та безпритульність дітей як соціально-педагогічна проблема

Актуальність теми дослідження. Становлення незалежної української держави супроводжується поглибленням безлічі гострих соціальних проблем. Не останнє місце в цьому ряді займаэ відродження, здавалося б, уже давно подоланої дитячої безпритульності. Говорячи про проблему дітей вулиці, слід зазначити, що ми маємо справу відразу із симптомами, в основі яких лежить скоріше не клінічна, а соціальна патологія. З цієї точки зору бродяжництво є феноменом фізичної втечі з деструктивного середовища.

На сьогодні в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як “безпритульні”, “діти вулиці”, “бездомні”, “діти, позбавлені батьківського піклування”, “соціальні сироти”, “неповнолітні групи ризику”.

В Україні, яка переживає в даний час глибокі трансформаційні процеси та наслідки здійснення ринкових реформ, дедалі чіткішим стає процес розшарування суспільства, негативним проявом якого є асоціалізація окремих груп населення, зростання масштабів бродяжництва і безпритульності, жебрацтва серед дітей, проявів соціального сирітства, бездоглядності дітей та підлітків, – соціальні чинники, ігнорувати які надзвичайно небезпечно.

Безпритульні діти займаються дрібним злодійством, долучаються до вживання спиртних напоїв, наркотичних і токсичних речовин, проституції, здійснюють протиправні дії. Разом з тим, вони, в основному, через неможливість на достатньому рівні забезпечити належні умови життя і охорони здоров’я, стають носіями суспільно небезпечних хвороб.

Актуальність теми курсової роботи визначається тим, що на сьогодні зростає кількість безпритульних дітей, що викликано несприятливою динамікою смертності осіб працездатного віку, поширенням самогубств, наслідками збройних конфліктів і злочинних актів. Збільшуються також випадки соціального сирітства, коли діти втрачають сімейні зв'язки і батьківське піклування, маючи живих батьків або, принаймні, одного з них.

Стан дослідження проблеми. Проблема бродяжництва та безпритуль-ності останніми десятиліттями стала предметод дослідження багатьох вче-них, серед яких найбільш грунтовними є праці В. М. Вакуленко [9], І. Го-робець [11], І. Григи [12], А. Зінченко [15], О. В. Безпалько [17], А. Капської [21], І. І. Тимкович [29] та ін.

Мета роботи – вивчити стан справ щодо соціального явища бродяж-ництва та безпритульності дітей в Україні, з’ясувати шляхи появи таких дітей і напрямки соціальної роботи з їх виявлення і надання їм соціально-педа-гогічної допомоги.

Об’єкт дослідження – дитяча безпритульність і бродяжництво у системі соціально-педагогічної роботи

Предмет дослідження – поняття, причини і профілактика дитячої безпритульності і бродяжництва.

Відповідно до теми, мети, об’єкта і предмета курсової роботи визначено наступні завдання дослідження:

• уточнити поняття «бродяжництва» та «безпритульності» у соціально-педагогічній роботі;
• з’ясувати соціально-психологічні причини виникнення явищ безпритульності та бродяжництва;
• визначити основні апсекти соціально-педагогічної роботи з дітьми, які є безпритульними або схильними до бродяжництва.

Методи дослідження. У роботі було використано такі методи, як аналіз фахових літературних і періодичних джерел, групу синтетичних методів, методи узагальнення і дедукції.

Структура роботи. Курсова робота містить вступ, у якому розкривається актуальність теми, висвітлюється мета, об’єкт і предмет дослідження, ставляться завдання, двох розділів, перший з яких розкриває теоретичний аспект проблеми, а другий присвячений практичним методам роботи з безпритульними дітьми, висновків, списку використаних джерел та додатків.