Буттєве зумовлення права біоетики

 

О. О. Гринчишин

 

Зауважено, що онтологічний аспект дослідження права біоетики передбачає кореляцію двох площин: із одного боку, такі дослідження мають на меті виявлення буттєвих чинників, що спричиняють формування відповідних правових смислів та ідей; з іншого, – вони призначені для окреслення діапазону онтологічних умов активізації останніх на рівні правосвідомості населення та їх реалізації шляхом установлення певного правопорядку, що відповідав би як чинному законодавству, так і наявним системам морально-етичних засад і принципів.

Ключові слова: біоетика, право біоетики, біоправо, біоюриспруденція, онтологія права біоетики, медична деонтологія.

Постановка проблеми. Упродовж останніх десятиліть дедалі більше уваги приділяється праву у сферах охорони здоров’я і довкілля як галузей, що охоплюють правові норми, необхідні для створення умов для досягнення людьми найвищого можливого рівня фізичного і психічного здоров’я та розвитку без шкоди біосфері.

Об’єктивна складність і багатоаспектність біоетичної проблематики, неоднозначність у підходах до об’єкта і предмета, цінностей та принципів біоетики, її комплексний міждисциплінарний характер зумовлюють плюралізм методологічних стратегій, широкий спектр світоглядних і теоретико-філософських рефлексій, форм і способів її осмислення.

Дедалі чіткіше окреслюється нормативно-правовий напрям біоетики, відомий під назвами «право біоетики», «біоправо», «біоюриспруденція».

Стан дослідження. На нагальність проблеми вивчення передумов, засад і принципів біоетики, необхідність її філософсько-методологічного обґрунтування у своїх працях указують Т. Бічамп, А. Гелле- герс, Дж. Енгелардт, А. Єгоренков, Е. Згречча, Л. Меліна, В. Моісєєв, Е. Пеллєгріно, В. Поттер, В. Райх, Т. Рєзнікова, С. Спінзанті, Д. Томаз- ма, П. Тищенко, Дж. Чілдресс та інші.

Дослідження розвитку біоетики та біоправа в Україні можна простежити у працях В. Є. Борейка, В. С. Крисаченка, М. І. Михаль- ченка, І. С. Назарко, О. Г. Пелагеші, С. В. Пустовіт, В. Третьякова, І. Бойка. Ця проблематика також відтворена у законодавчих актах

України в галузі охорони здоров’я та навколишнього середовища, матеріалах міжнародних симпозіумів. Ці напрацювання та розробки інших дослідників власне і стали теоретико-методологічним підґрунтям статті.

З’ясування онтологічних аспектів біоетики як міждисциплінарної науки та, зокрема, буттєве зумовлення права біоетики стало метою публікації.

Виклад основних положень. Постійна трансформація умов життєдіяльності людини призводить до виникнення нових етичних, правових, економічних, соціальних, екологічних та інших проблем. Одним із основних чинників появи цього проблемного поля є постмо- дерний тип мислення, а точніше – різноманітні дискурси, які використовуються як традиційна технологія мислення (логоцентризм), що затверджує примат так званої «метафізики присутності» не тільки в науках, а й у культурі [1, с. 1].

Прагнення людства віднайти оновлену систему моральних і етичних орієнтирів, новий духовний потенціал утілені в новій міждисциплінарній галузі знання – біоетиці, яка поєднує наукові та загальнолюдські цінності, вивчає та розробляє етичні принципи і норми з метою збереження та розвитку цілісності життя людини, інших живих істот, природних об’єктів.

У терміні «біоетика» поєднані два грецькі поняття: Рюа - життя,  етрос – звичай, спосіб поводитися (введений Аристотелем термін «етика», поданий у формі жіночого роду, охоплює значення «наука»). В. Поттер, науковець, який власне увів в обіг термін «біоетика», зазначав, що корінь «біо» репрезентує біологічне знання, науку про систему живих організмів, а етика – знання системи людських цінностей.

Життя як цінність і право на життя є базовими категоріями для джерел права, всі інші права є похідними від них. Згідно зі статтею 3 Загальної декларації прав людини від 1948 року, кожна людина має право на життя, свободу і особисту недоторканність [2]. У Загальній Ісламській декларації прав людини 1981 року життя людини визначається як священне і недоторканне, необхідно вживати всіх заходів для його захисту. Зокрема, ніхто не може бути поранений або позбавлений життя, крім тих випадків, коли це передбачено законом; як за життя, так і після смерті тіло людини є священним і недоторканним [3]. Положеннями статті 3 Хартії основних прав Європейського Союзу 2000 року кожна людина визнається такою, яка має право не лише на фізичну недоторканність, а й на недоторканність психіки [4].

С. В. Пустовіт, аналізуючи зміст та особливості трьох напрямів філософії життя (за Г. Ріккертом) – біологізму (Ф. Ніцше), інтуїтивізму (А. Бергсон), прагматизму (В. Джеймс), – визначила такі найбільш важливі ідеї для становлення біоетики: 1) в центрі світу та світогляду перебуває життя; 2) критерієм наукової істини та моралі є ступінь їх співрозмірності явищам життя; 3) мораль можлива тільки за умов її індивідуалізації; 4) людське життя – це нескінченний творчий процес щодо переосмислення засад і форм моралі; 5) життя та життєве характеризуються тривалістю та безперервністю становлення; 6) істинний смисл життя розкривається в актах переживання єдності з іншими.

Отже, можна зробити висновок, що передумовами виникнення біоетики є ідеї та концепції філософії, які формують уявлення про життя як цінність. Біоетика як наука розпочала формуватися в процесі пошуку етичного обґрунтування втручання у буття людини та живих організмів, тому акцент у терміні «біоетика» зміщується саме на «біос». Об’єктом дослідження біоетики є така базова категорія, як аксіологія життя у всіх його проявах, не лише у біологічному (тілесному), але й у психологічному, духовному. Похідними є біологічна цілісність людини як за життя (з моменту зачаття), так і після смерті, цілісність екосистем, екологічна