Битва за Саратогу (1777 р.): роль Дж. Вашингтона та Б. Франкліна

Політика Великобританії, яка велася на теренах Сполучених Штатів до середини 18 ст., суперечила об'єктивному ходу розвитку колоній і складанню нової нації. Метрополія планомірно придушувала розвиток в колоніях промисловості і торгівлі, прагнула зберегти їх як джерело дешевої сировини і ринок збуту промислових товарів. Наростаючий опір викликали дії Великобританії по оподаткуванню колоній: Акт про гербовий збір 1765, Акти Таумшенда 1767 р. Економічне пригнічення погіршувалося з політичним, – так, Акт про верховенство 1766 р. затверджував практично необмежену владу британського парламенту над колоніями.

Підйом визвольного руху сприяв політизації колоністів, створенню патріотичних організацій, найбільшу популярність серед яких отримали «Сини свободи». Конфлікт загострювався, кроком на шляху до більш активного опору стала «бостонська бійня» 1770 р. Згуртуванню сил в колоніях сприяли «комітети зв'язку», що очолили перехід від бойкоту британських товарів до актів активного опору. Одним з таких актів стало «бостонське чаювання» 1773, на яке британський парламент відповів прийняттям серії «Репресивних актів» 1774 р.

Усвідомлення необхідності спільних дій призвело до скликання I-го Континентального конгресу, що засідав з 5 вересня по 26 жовтня 1774 в Філадельфії і що прийняв «Декларацію прав і скарг», а також «Асоціацію», яка санкціонувала припинення торгових відносин з Великобританією. Критична ситуація, що склалася в колоніях, спонукала Великобританію до рішучих дій проти бунтівників. 19 квітня 1775 при Лексингтоні і Конкорді пролилася перша кров – почався новий, озброєний етап визвольного рушення.

У цій обстановці Континентальний конгрес, що поновив свою роботу 10 травня 1775, прийняв на себе функції центрального уряду колоній, об'єднавши в одній особі законодавчу і виконавчу владу. Одним з перших його рішень було створення регулярної армії і обрання її головнокомандуючим Дж. Вашингтона. Вже 17 червня 1775 р. американці продемонстрували можливість протидії британській регулярної армії, завдавши їй чутливу утрату при Банкер-Хілл.

Розрив з метрополією здавався неминучим, але пройшов рік, перш ніж конгрес зважився на остаточний крок. Рішучий перелом в настроях на користь незалежності зробив памфлет Т. Пейна «Здоровий глузд» (1776). Спираючись на ідеї французьких просвітників (Ж. -А. Кондорсе, Ш. Монтеськье, Ж. -Ж. Руссо) і англійських філософів (Ф. Бекон, Д. Локк, Д. Мільтон), лідери американських патріотів виробили ідейні установки, сприйняті більшістю їх співгромадян. На цій основі в колоніях приймалися нові демократичні конституції, створювалися власні органи влади.

15 травня 1776 р. конгрес постановив перетворити колонії в незалежні від метрополії республіки-штати. 7 червня Р. Г. Лівніс «резолюцію незалежності», на основі якій була складена Декларація незалежності, прийнята 4 липня 1776 р. Дві інші резолюції Р. Г. Лі призвели до складання «Плану договорів» з іноземними державами і проекту першої американської конституції «Статей Конфедерації і вічного союзу».

Воєнні дії в 1775-76 рр. проходили із змінним успіхом. Дж. Вашингтон, який прийняв 3 липня 1775 р. командування армією, очолив облогу Бостона, що завершилася перемогою в березні 1776.

Вторгнення американців в Канаду ознаменувалося взяттям 13 листопада 1775 р. Монреаля. Однак оволодіти Квебеком не вдалося, і до кінця 1776 р. експедиція провалилася. Командуючий британськими силами генерал У. Гоу вирішив використати стратегічне положення Нью-Йорка. Підтриманий кораблями ескадри під прапором свого брата адмірала Р. Гоу, він в серпні 1776 висадив на Лонг-Айленді більше за 20 тис. солдат і, завдавши американцям важкої поразки біля Брукліну, 5 вересня зайняв місто.

На рубежі 1776-77 рр. Вашингтон зазнав ряд поразок, але взяв реванш при Трентоні і Прінстоні. Його успіх підвищив моральний дух американської армії. Армія, створена на основі загонів міліції різних штатів, постійно випробовувала складності з комплектуванням, навчанням і постачанням. Її козирем стала тактика розсипного ладу, що успішно застосовувалася проти класичної лінійної побудови англійської армії. Практично таку ж тактику раптових нападів на британські судна демонстрували і капітани американських кораблів, що виходили в Атлантіку і що крейсували навіть у берегів Британії.

У кампанії 1777 основний удар британське командування планувало нанести по Новій Англії. Війська генерала Дж. Бургойна, виступивши в середині червня з Канади, захопили стратегічно важливий форт Тайкондерога і, завдавши удару по американському ар’єргарду у Хаббартону, примусили його до відступу. Американці, зібравшись з силами, нанесли противнику 13 серпня поразку при Беннігтоні.

Генерал Гоу, порушуючи увесь стратегічний задум, рушив не на північ, а на південь. У серпні флот доставив його загони в Чесапікську затоку і висадив в 54 милях від американської столиці. Розбивши американців 11 вересня біля Брендівайн-Крік, англійські війська 26 вересня вступили в Філадельфію. 4 жовтня Вашингтон зазнав важкої поразки біля Джермантауну і в грудні 1777 відвів армію на зимові квартири в Веллі-Форд, продемонструвавши мужність, яка стала символом і витримки американського солдата.

Інакше складалася ситуація на півночі країни. Тут частини американської армії під командуванням генерала Г. Гейтса оточили біля Саратоги і 17 жовтня 1777 р. змусили капітулювати війська генерала Бургойна. Кампанія 1777 р. завершилася катастрофою планів британських стратегів, майже всі центральні штати були звільнені, а англійці утримували лише Філадельфію, Нью-Йорк і Ньюпорт.

 

Англійський посол у Парижі, лорд Стормонт, не чекаючи точних відомостей про результат наступу Бергойна, об'їхав всіх послів Парижу і відвідав французьке міністерство закордонних справ, щоб заздалегідь поширити звістку про повну перемогу англійців. Однак Франклін, який завжди енергійно відповідав на пропаганду Стормонта, як тільки одержав екстрене повідомлення про перемогу американців, негайно повідомив про перемогу під Саратогою французькому уряду і дипломатичному корпусу, у тому числі російському послові князеві Барятинському.

Ось як С. І. Барятинський за даними, отриманими від Франкліна, описував подробиці взяття Саратоги: «Напередодні здачі Бергойн, який відчував дефіцит провіанту, зібрав військову нараду і запропонував всю наявну рогату худобу перебити, м'ясо розділити і пробиватися через навколишні американські сили для з'єднання з генералом Клінтоном. Брауншвейзькі найманці відмовилися, після чого Бергойн здався. Капітулювало: військ англійських 2442 чоловік, брауншвейзьких 2198, канадських 1400, а всього 6040. Усього при виході з Канади Бергойн мав 9208 чоловік при 37 гарматах».

Через два дні після одержання звістки про перемогу американців під Саратогою секретар королівської ради Жерар відвідав Франкліна і, принісши поздоровлення, зазначив, що міністр закордонних справ Верженн готовий сприятливо поставитися до пропозицій американських уповноважених. 6 лютого 1778 р. у Парижу був підписаний Франкліним (від США) і Жераром (від Франції) договір про дружбу й союз, а також договір про торгівлю.

«Вся Європа за нас, а Англія – в заціпенінні», – писав з приводу цих договорів Франклін.

Перемога американців під Саратогою була не лише значною військовою подією, але й спричинила далекосяжні міжнародні наслідки. Королівський уряд Франції, переборовши свою антипатію до американських заколотників-республіканців і побоюючись, що вони укладуть мир з Англією, визнав нову американську державу, уклав зі Сполученими Штатами торговельний договір і почав війну проти Англії. Франклін одержав від французького уряду для конгресу велику суму і багато зброї, сильна французька ескадра з 26 лінійних кораблів направилася з військами в Америку.

Після поразки англійського експедиційного корпуса під Саратогою глава англійського уряду лорд Норс спішно вніс у парламент білль про скасування податку на чай та інші непрямі податки в колоніях, про відкриття для торгівлі порту Бостона, про відновлення в Массачусетсі колишньої хартії і про амністію учасникам повстання. Комісія з повноваженнями від Георга III прибула для переговорів в Америку, у Філадельфію. Однак час для примирливих переговорів уже пройшло. Конгрес рішуче відмовився мати справу з посланцями короля.

Перемога при Саратозі зміцнила позиції США на міжнародній арені. Американські дипломати на чолі з Б. Франкліном змогли 6 лютого 1778 р. підписати з Францією договору про дружбу і оборонний союз. Сприяла США і позиція Росії, яка проголосила в 1780 р. принципи озброєного нейтралітету.

Внутрішнє положення США протягом всієї війни за незалежність залишалося напруженим. Тягар фінансового положення посилювався інфляцією, Штати були наповнені знеціненими паперовими грошима, Конгрес повністю залежав від зовнішніх позик. Демократичні перетворення на місцях просувалися дуже важко. Спільно з британськими військами билися лоялісти, які зберегли вірність британській короні. «Статті Конфедерації», прийняті в 1777 р. і ратифіковані штатами до 1781 р., зберегли суверенітет штатів, обмежуючи прерогативи центральної влади.

У 1778 р. новий англійський командуючий генерал Г. Клінтон був вимушений залишити Філадельфію і зосередити сили в Нью-Йорку. У кінці 1778 р. англійці зупинилися на «південному» варіанті, вирішивши завдати удару по Джорджії і Південній Кароліні. Зайнявши 29 грудня Савану, а через місяць Огасту, англійці незабаром окупували всю Джорджію. Деякою втіхою для американців послужили їх перемоги в липні і серпні біля Пойнту в Паулюс-Хук, які перешкодили англійцям встановити контроль над річкою Гудзон.

У самому кінці 1779 з Нью-Йорка в Південну Кароліну відпливла 8-тисячна армія Клінтона. Разом з підкріпленням вона становила 14 тис. чоловік і після місячної облоги 12 травня зайняла Чарлстон, захопивши в полон 5, 4 тис. американських солдат і 300 гармат. Клінтон повернувся в Нью-Йорк, а в серпні англійці під командуванням генерала Ч. Корнуолліса завдали нищівну поразку військам генерала Гейтса в битві біля Камдену, встановивши контроль і над Північною Кароліною.

Подальше просування англійців було припинене перемогою, отриманою американцями 7 листопада біля Кінгз-Маунтін, однак кампанія 1780 р. була безповоротно програна. Гейтс був замінений генералом Н. Гріном і вже 17 січня 1781 р. англійці зазнали важкої поразки у битві при Каупенсе. Битва при Гілфорд-Корт-Хауз 15 березня закінчилося перемогою Корноуолліса, але ціною значних втрат, які знекровили його армію. Тактика Гріна дозволила йому заманити Корноуолліса в Вірджінію, де британська армія залишилася без надійних баз постачання. Англійці втрачали контроль над півднем, зберігаючи в своїх руках до кінця 1782 р. лише Чарлстон. Корнуолліс, об'єднавшись з англійськими частинами, які знаходилися в Вірджінії, володів більш ніж 7, 5 тис. солдат і до серпня закріпився біля Йорктауну. Саме сюди рухав Вашингтон об'єднану франко-американську армію, яка оточила Йорктаун. Ще раніше місто було блоковане з моря французькою ескадрою адмірала де Грасса. Битва біля Йорктауну завершилася 19 листопада 1781 р., після чого воєнні дії на території США практично припинилися.

У Парижі розпочалися мирні переговори, в ході яких американська дипломатична місія в складі Б. Франкліна, Дж. Адамса і Дж. Джея, використавши англо-французькі протиріччя, уклала 30 листопада 1782 р. попередню мирну угоду з Великобританією. Цей документ, 1-я стаття якого визнавала незалежність США і запропоновані американською стороною кордони, був укладений на вигідних для американців умовах і 3 вересня 1783 р. увійшов складовою частиною в Паризький мирний договір.

Війна за незалежність була революцією, яка скинула колоніальне панування Великобританії і призвела до створення нової незалежної держави, заснованої на республіканських початках. Перемога американської демократії заклала передумови для успішного розвитку США, вплинула на Велику французьку революцію і визвольні рухи в Латинській Америці.