Чорнобильська катастрофа та ліквідація її наслідків

Подібної аварії в історії не траплялося, навіть у спеціальній літературі вона не описана, - фізики були глибоко переконані, що вона взагалі неможлива. Керівництво АЕС розгубилося, спробувало приховати справжній стан справ, тим самим поставивши тисячі людей на край загибелі. Тільки чудо і везіння врятували жителів міста. 

На прикладі Чорнобиля ми переконуємося, що може зробити атом, нехай навіть мертвий, але, що вийшов хоч на час з-під контролю людини.

В історії медицини робота лікарів і сестер медсанчастини 126 міста Прип'яті стане однією яскравих сторінок. Вони зробили великий подвиг: були в числі перших на місці аварії й останніми, хто залишив евакуйоване місто.

З 26 квітня по 8 травня медики рятували людей, пізніше більшість з них було госпіталізовано - самих треба було лікувати.

 

УЗАГАЛЬНЕННЯ ОСНОВНИХ ПРИЧИН АВАРІЇ

 

Аналізуючи дані хронології розвитку аварії, а також розрахункові дослідження можна сформулювати наступні причини аварії.

Технічні причини:

а) недоліки конструкцій стрижнів - наявність позитивної реактивності при зануренні цих стрижнів з верхніх кінцевиків. Як показують результати розрахункових досліджень при варіюванні вихідного висотного розподілу щільності потоку теплових нейтронів у межах точності показань датчиків позитивна реактивність, що вводиться, лежить у межах 0,5-1,15 (при нормі 0,00);

б) недоліки системи аварійного захисту. Як показують результати розрахунків, якби стрижні були задіяні з аварійним захистом, була б відсутня позитивна реактивність;

в) позитивний паровий коефіцієнт реактивності.

Помилки персоналу:

а) зниження запасу реактивності нижче припустимої величини;

б) провал потужності до нуля під час її зниження, а потім підйом і робота на рівні меншому, ніж записано в програмі експерименту (200 Мвт) - на малій потужності апарат менш стійкий, оскільки, по-перше, точність підтримки потужності автоматичним регулятором у діапазоні 0,25-20 % дорівнює 13 %, у той час як у діапазоні 20-100% - 1%; по-друге, на малій потужності невеликі її коливання приводять до значних змін реактивності. Це пояснюється невеликим запасом температури теплоносія на вході в активну зону до температури насичення через малу витрату живильної води;

в) підключення до реактора усіх восьми стрижнів із перевищенням витрат, установлених регламентом;

г) блокування персоналом захисту по підвищенню тиску і зниженню рівня в барабанах-сепараторах;

д) блокування захисту по відключенню двох турбогенераторів.

 

ОСНОВНІ НАСЛІДКИ АВАРІЇ

 

Аварія на ЧАЕС привела до викиду з активної зони реактора 50 МКі радіонуклідів і 50 МКі радіоактивних газів, що складає 3-4 % від вихідної кількості радіонуклідів у реакторі, які піднялися зі струмом повітря на висоту 1200 м. Викид радіонуклідів в атмосферу продовжувався до 6 травня, поки зруйновану активну зону реактора не закидали мішками з доломітом, піском, глиною і свинцем. І увесь цей час в атмосферу надходили радіонукліди, які розвіялися вітром по усьому світі. Окремі дрібнодисперсні частки і радіоактивні гази були зареєстровані на Кавказі, у Середній Азії, Сибіру, Китаї, Японії, США. 28 квітня на більшій частині північної Європи, зокрема в Данії, спостерігалося підвищення радіаційного фону на 10 % від вихідного рівня. Складні метеорологічні умови і висока летючість радіонуклідів привели до того, що радіаційний слід сформувався у вигляді окремих плям. 

Поряд із сильним забрудненням траплялися ділянки зовсім не забруднені. Випадання радіоактивності спостерігалося навіть у районі Балтійського моря у вигляді довгого вузького сліду. Сильному радіоактивному забрудненню піддалися Гомельська і Могильовська області Білорусії, деякі райони Київської і Житомирської областей України, частина Брянської області Росії. Але основна частина радіонуклідів осіла в так званій 30-кілометровій зоні і на півноч від неї. 

У викидах було виділено 23 основних радіонукліди. Велика їх частина розпалася протягом декількох місяців, опромінюючи при цьому все навколо дозами, у кілька десятків і сотень раз переважаючих фонові. З цих нуклідів найбільш небезпечний є йод-131, що має період напіврозпаду 8 діб і володіє високою здатністю включатися в харчові ланцюги. Однак його вплив короткочасний, і зараження ним людини легко уникнути шляхом проведення йодопрофілактики (тобто, в молекули організму включається тільки "нормальний" йод, а радіоактивному як би вже і місця немає і він спокійно виводиться з організму) і зниження споживання продуктів, що перевищують санітарні норми його вмісту. У перші місяці після аварії було категорично заборонено вести яку-небудь господарську діяльність на забрудненій території, тому з боку йоду небезпеки зараження продуктів харчування не виникло, вона полягала лише в альфа- і бета-випромінюванні.

З довгоживучих ізотопів, які краще назвати середньоживучими, найбільш значимими є стронцій-90 і цезій-137 з періодами напіврозпаду відповідно 29 і 30 років. Вони володіють схожими особливостями поводження в організмі, шляхами надходження і способами виведення, різні продукти мають різну здатність концентрувати їх у собі. Так, у 90 р. у Гомельській області Білорусії вміст цезію-137 у м'ясі був в 400, у картоплі - у 60, у зерні - у 40-7000, у молоці - у 700, а стронцію - у 40 разів вище норми.

Але що ж було зроблено для того, щоб очистити заражені території від радіонуклідів, щоб більше не піддавати людей цієї небезпеки? Адже віддалені наслідки хронічної дії малих доз радіації - маловивчена область знань, майже нічого не відомо про вплив цього фактора на потомство. Одне можна сказати, що якою завгодно малою не була б доза, вона обов'язково дасть про себе знати. 

Дезактивація територій полягала в одному - змиві радіоактивного пилу з поверхонь предметів. Це, звичайно, важливо і необхідно, але хто подумав про те, куди це все змивалося, про землю, і так уже заражену? Навіть більш того, 30-ти кілометрова зона була оголошена своєрідною "лабораторією", полігоном наукових досліджень для вивчення впливу радіації на природу, отже, не приймалося ніяких спроб по дезактивації грунтів. За межами 30-кілометрової зони такі роботи також не проводилися, хоча науці відомі способи виведення радіонуклідів із грунтів.

Основним принципом таких робіт є перевід радіонуклідів у рослини з наступним їх викосом і похованням. Іони в ґрунтах можуть існувати в двох виглядах: у розчиненому й адсорбованому. В адсорбованому вигляді вони недоступні для рослин. Сорбційна здатність ґрунтів залежить від типу ґрунтів, наявності в них тих чи інших речовин, обводненості і багатьох інших факторів. Сорбція є значною при наявності органічних речовин у ґрунті. Вона значно знижується при низьких значеннях рН, при наявності комплексонів, а також атомів-аналогів, якими являються для Sr і Cs - Са і К.

Адсорбовані ж іони легко витісняють один одного відповідно до активності металів. Стронцій витісняється іонами заліза і міді, до того ж сам має достатню рухливість у ґрунтах. Цезій практично не витісняється, але за даними Куликова І. В. він десорбується водними рослинними екстрактами. Його рухливість збільшується в ґрунтах з високим змістом К і Са. Ця проблема вимагає додаткових досліджень.

Сильно постраждала територія, яка знаходиться в безпосередній близькості від 4-го блоку. Від могутнього опромінення короткоживучими ізотопами загинула частина хвойного лісу. Померла хвоя була рудого кольору, а сам ліс таїв у собі смертельну небезпеку для усіх, хто в ньому знаходився. Після опадання хвої з голих гілок проглядали рідкі зелені листки берези - це говорило про більшу стійкість листяних дерев до радіації.

У хвойних дерев, що вижили, улітку 1986 р. спостерігалося інгібування росту, некроз точок росту, ріст сплячих бруньок, сплющення хвої, голки ялинок за довжиною нагадували соснові. Разом з тим спостерігалися компенсаторні реакції: збільшення тривалості життя хвої у відповідь на зниження мітотичної активності і ріст сплячих бруньок у зв'язку зі смертю точок росту.

Весь мертвий ліс площею в кілька гектар був вирубаний, вивезений і назавжди похований у бетоні. У лісах, що залишилися, передбачається заміна хвойних дерев на листяні. У результаті катастрофи загинули всі дрібні гризуни. Зник з обличчя землі цілий біоценоз хвойного лісу, а зараз там - буйне різнотрав'я.

Вода так само піддана радіоактивному забрудненню, як і земля. Водне середовище сприяє швидкому поширенню радіоактивності і зараженню великих територій аж до океанічних просторів.

У Гомельській області стали непридатними для використання 7000 колодязів, ще з 1500 довелося декілька разів відкачувати воду. 

Ставок-охолоджувач піддався опроміненню понад 1000 бери. У ньому зібралася величезна кількість продуктів розподілу урану. Більшість організмів, що населяють його, загинули, покрили дно суцільним шаром біомаси. Зуміли вижити лише кілька видів найпростіших. Рівень води в ставку на 7 метрів вище рівня води в ріці Прип'ять, тому і сьогодні існує небезпека потрапляння радіоактивності в Дніпро.

Варто звичайно сказати, що зусиллями багатьох людей вдалося уникнути забруднення Дніпра шляхом осадження радіоактивних часток на побудованих багатокілометрових земляних дамбах на шляху проходження зараженої води ріки Прип'ять. Було також відвернено забруднення ґрунтових вод - під фундаментом 4-го блоку був споруджений додатковий фундамент. Були споруджені глухі дамби і стінка в ґрунті, що відтинають винос радіоактивності з ближньої зони ЧАЕС. Це перешкоджало поширенню радіоактивності, але сприяло концентрації її на самій ЧАЕС і навколо неї. Радіоактивні частки і зараз залишаються на дні водойм басейну Прип'яті. У 1988 р. приймалися спроби очищення дна цих рік, але в зв'язку з розвалом Союзу не були закінчені, а сьогодні таку роботу навряд чи хто-небудь буде робити. 

Луна Чорнобильської трагедії відчулася у всіх куточках планети, іспит Чорнобилем пройшла кожна людина, яка хоча б один раз задумувалася над тим, що трапилося.

Місто без жителів умирає швидко. Ще недавно Прип'ять іскрилася веселощами, з вікон, розкритих назустріч весні, лилася музика, снували по вулицях автомобілі, у парках і скверах гралися дітлахи.

Сьогодні місто зустрічає закритими фанерними щитами вітринами магазинів, сіткою від ліжок, що впали з вантажівки і тишею.

Світ не залишив без уваги Чорнобильську трагедію. Багато країн взяли участь у наданні допомоги її жертвам. Тисячі дітей були відправлені в спеціальні реабілітаційні центри.

Сьогодні в зону Чорнобиля повертаються ті, хто багато років тому залишив її, рятуючись від наслідків аварії. Туди повертаються ті, кому нікуди було йти, ті, в кому туга за будинком сильніше страху за життя і здоров'я.

Ми усі повинні бути насторожі, щоб ніколи не повторилася Чорнобильська трагедія, яка сколихнула увесь світ, щоб не пролилися сльози тисяч безвинних людей.

 

 

1. Васинович А. А. Коли лунає дзвін. - К.: Альтернатива, 1997 р.

2. Палєєв В. А. 15 років після біди. - Львів: Каменяр, 2002 р.

3. Дзвони Чорнобиля/упор. С. М. Антонова. - К.: Генеза, 1997 р.

3. Чорнобильська трагедія: збірник документів та матеріалів. - К.: УРЕ, 1989 р.