Чинники, які приводять до загострення молодіжної зайнятості

Безробіття – це неминучий атрибут ринкової економіки, однак, актуальність винесеної проблеми молодіжного безробіття характеризують, зокрема, такі цифри, що на сьогодні приблизно половина безробітних в Україні області – молоді люди віком до 30 років, а рівень безробіття серед молоді є значно вищим, ніж серед інших вікових категорій. Соціальне значення працевлаштування молоді ставить проблему молодіжного безробіття на одне з перших місць у державній молодіжній політиці.

Переважна більшість молодих людей, які виходять на ринок праці, є недавніми випускниками навчальних закладів різного рівня акредитації. Щороку навчальні заклади випускають понад 205 тис. молодих спеціалістів, переважна більшість з яких залишаються з проблемою працевлаштування віч-на-віч.

Важливою проблемою на сьогоднішній день є відсутність державного прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою, тому і виникають на ринку праці диспропорції попиту і пропозиції дипломованих фахівців. Зокрема, за даними державної служби зайнятості у Рівненській області на вакансію юриста претендують дев’ять, менеджера – вісім, бухгалтера – шість осіб, однак при цьому знайти хорошого менеджера, який би міг успішно організувати виробничий процес, дуже непросто. Роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, мотивуючи це відсутністю у них досвіду, і виникає проблема – де його набути, якщо немає можливості отримати роботу?

Щоб збалансувати попит і пропозицію на ринку праці, слід чітко прогнозувати: скільки, для кого і де готувати кадри. Такі передбачення мають стати невід’ємною частиною макроекономічного прогнозу розвитку галузей. Для підвищення їх достовірності слід поліпшити якість статистичних даних, вдосконалити методологію розрахунків. До цього процесу доцільно залучити фахівців Мінпраці, Міносвіти, служби зайнятості та науковців. Таким прогнозуванням вже більше 50 років займаються у США та у країнах Європи, долучилась до нього і Росія.

Професійна підготовка і навчання молоді – велика проблема не лише для служб зайнятості, нею постійно повинно опікуватися усе суспільство, необхідно прогнозувати, які професії потрібні для виробництва і управління, без яких не обійтися у майбутньому необхідно на державному рівні.

Ще одним негативним фактором є відсутність державної програми профорієнтації на перспективу. Суттєво вплинути на ситуацію на основі науково-обґрунтованого прогнозу може лише одна інституція у державі – служба зайнятості, яка повсякденно спілкується з роботодавцями і виконує їх замовлення з підготовки потрібних суспільству кадрів. Аналізуючи тенденції розвитку світової та вітчизняної економіки, вона зможе організувати випереджаючу підготовку потрібних кадрів. При цьому слід враховувати особливості регіонів, адже одні умови в Донбасі, інші – у Прикарпатті чи Криму.

Важливою складовою успіху молоді в пошуку роботи є ініціативність, активна позиція та наявність необхідних знань і навиків особи, яка бажає отримати роботу. Діяльність у цьому напрямі повинна заохочувати людину до активніше та кваліфікованішого пошуку роботи, не дати їй зневіритися у можливості власного працевлаштування. У більш розвинутих країнах претендент на роботу до початку трудової діяльності звертається, як правило, у 6-10 фірм, у нас же, після кількох відмов роботодавця, людина може зневіритися і повністю перейти на утримання держави.

Основним заходом зі сприяння працевлаштуванню молоді є відпрацювання порядку надання профорієнтаційних та профдіагностичних послуг як в навчальних закладах різного рівня, так і в центрах зайнятості та громадських організаціях. Актуальним залишається також проведення перенавчання, оскільки молодь є більш відкрита до освоєння нової спеціальності. Причому перенавчання повинно проводитися тільки після аналізу кон’юнктури ринку праці та професійної придатності молодої людини.

Отже, основними заходами, які повинні проводитися для зменшення безробіття серед молоді, повинні бути агітаційна та просвітницька роботи:

1. Створити молодіжну біржу праці.

2. Розробляти проекти, орієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді.

3. Проводити дослідження з метою визначення спеціальностей, професійних навиків та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники, враховувати результати цих досліджень у навчальних програмах. Для проведення даних досліджень можуть залучатися соціологічні лабораторії вищих навчальних закладів.

4. Запровадити у навчальні програми обов'язкове стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи. Розробити механізм просування серед студентів та учнів роботи за сумісництвом у вільний від навчання час та організацію експериментальних підприємств у навчальних закладах.

5. Розробити та впровадити механізм фінансової та іншої підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації цієї програми.

6. Проводити навчання з техніки пошуку роботи та розповсюдження матеріалів щодо проблем зайнятості, розширення інформаційного поля про стан на локальному ринку праці, потенційних роботодавців тощо з метою створення умов для самовизначення особи.

7. Проводити інформативні і навчальні семінари та тренінги щодо можливостей працевлаштування, активізації власних зусиль у вирішенні проблем зайнятості та підвищенні самооцінки.

8. Організовувати зустрічі з роботодавцями та з колишніми безробітними, які успішно знайшли роботу чи заснували власний бізнес. Забезпечити широке висвітлення позитивного досвіду засобами масової інформації.

9. Запровадити в програмах навчальних закладів курси з техніки пошуку роботи та факультативні заняття з організації власної справи.

10. Провадити координацію міжнародної діяльності: в частині обміну студентами з метою стажування, виконання волонтерських та тимчасових робіт тощо.

Для зниження гостроти проблеми молодіжного безробіття державі потрібно розробити ефективніші механізми, які б стимулювали працевлаштування молоді і сприяли б розвитку молодіжних підприємницьких ініціатив. Це повинно знайти відображення у державній молодіжній політиці. Зокрема, доцільно фінансувати молодіжні програми за рахунок бюджетів усіх рівнів та проводити конкурси програм, на державному рівні прогнозувати потреби ринку у кваліфікованих спеціалістах. Важливо також розвивати співробітництво з молодіжними організаціями, вдосконалювати механізм надання молодим громадянам першого робочого місця, відпрацьовувати модель забез¬печення вторинної та сезонної зайнятості, сприяти формуванню ефективного діалогу між молодими підприємцями-роботодавцями та державою.

 

 

Мельник С., Коропець П., Гуляєв В. Аналітичний огляд стану молодіжної зайнятості в Україні: // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 1.

Лесин В. Працевлаштуванню молоді – особливу увагу // Соціальний захист. – 2003. – №2.

Державна програма зайнятості населення на 2004-20010 роки // Соціальний захист. – 2004. – № 7.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню молоді в Україні” від 05. 02. 1993 р. зі змінами і доповненнями // ВВР. – 2007. – №14.