Cоціальні технології

При розробці соціальних технологій виділяють теоретичні, методичні і процедурні аспекти. Теоретичні пов'язані з визначенням мети, об'єкта технологізації, виявом сутності і принципів відтворення соціальних процесів, взагалі всього кола соціальних проблем; методичні – з вибором методу, засобів отримання інформації, її обробки, аналізу, принципів трансформації в конкретні висновки й рекомендації; процедурні – з організацією практичної діяльності з розробки соціальних технологій.

Сутність соціальних технологій розкривається через аналіз її елементів і складових: мета відтворення соціальних характеристик і процесів; умови технологізації, основні принципи, ознаки технологізації тощо. Перший елемент постає як необхідність реалізації виробничих функцій колективу. Плануючи відтворення і розвиток у колективі необхідного середовища для функціонування різноманітних відносин між членами колективу в інтересах випуску продукції, ми досягнемо й іншої мети – послідовної зміни системи вимог до людини, водночас формуючи нову особистість з ознаками базисного типу.

Другий елемент – умови технологізації соціальних процесів. Технологізація як процес відтворення і розвитку можлива за наявності таких умов: об'єкт повинен мати певний рівень складності; відомі всі елементи структури, особливості їх побудови й закономірності функціонування; вміння формалізувати реальні процеси, представляти їх системою показників, операцій, процедур і створювати середовище для відтворення і забезпечення необхідного рівня управління.

Характер соціальної технології, її особливості зумовлені внутрішньою природою самого об'єкта технологізації й соціальною настановою суб'єкта (колективу, особистості) та її розробкою і впровадженням.

Третій елемент являє собою принципи розробки і впровадження соціальних технологій, які проявляються у поєднанні інтересів і потреб виробництва, особистості соціальної групи; врахуванні їх конкретного сполучення, прояву, розвитку в окремо взятій групі; у послідовності виконання процедур і операцій технологічного процесу; у безумовному виконанні всього циклу програми технологічного вирішення.

Четвертий елемент – ознаки технологізації: розмежування, поділ, розчленування соціального процесу на пов'язані між собою етапи, фази, операції; координація і поетапність дій, спрямованих на отримання прогнозованого результату; однозначність виконання процедур і операцій.

Типологію соціальних технологій можна побудувати за кількома критеріями. За критерієм часу досягнення цілі, яку вона забезпечує, можна навести таку типологію соціальних технологій: довготривалі, тактичні, оперативні, рубіжні та циклічні.

Довготривалі соціальні технології спрямовані на реалізацію стратегічних цілей соціальної політики (до 20-25 років). Якщо часовий інтервал досягнення цілей розглядається як самоціль (тобто важливе значення має саме час досягнення мети), то такі технології є тактичними, і вони розраховані на 2-3 роки. До таких соціальних технологій належать технології реалізації планів соціального розвитку установ, організацій, підприємств. Для вирішення короткочасних технологій (або разових) застосовують оперативні технології, які дають змогу регулювати діяльність людей або груп для отримання очевидного, добре запрограмованого результату. Це можуть бути, наприклад, технології проведення виборчої кампанії, зборів тощо. Технології, що забезпечують відтворення певної якості або властивості, розраховані на постійне використання і діють безперервно, мають назву циклічних. Нарешті, рубіжні технології існують для вирішення відносно самостійних соціальних проблем для забезпечення заданих параметрів процесу у суворо визначений час, після чого технологія припиняє свою роботу.

Виділяють універсальні й окремі соціальні технології. Універсальні містять широкі можливості реального впливу на велику кількість об'єктів соціальної технології. До них належать: планування соціального розвитку; комплексна система роботи з кадрами на виробництві; виборча (електоральна) технологія. Деякі соціальні технології, за правилом, є елементами універсальних. Наприклад, у структурі технології «Комплексна робота з кадрами» можуть бути розроблені окремі технології: «Прийняття на роботу», «Адаптація», «Професійно-кваліфікаційне просування», «Мотивація трудової діяльності» тощо. Виділення окремих соціальних технологій як самостійних часто призводить до розриву технології циклу соціального управління, до зниження, а то й знищення її соціальної ефективності.

Впровадження соціальної технології – складний і динамічний процес переведення теоретичних концепцій з відтворення характерних соціальних явищ, відносин на мову практичних дій. Цей процес складається з таких операцій:

організація роботи виконавців (відповідно до обсягу, визначеному у проекті соціальної технології) ;

координація різних суб'єктів (окремих виконавців або груп) ;

контроль діяльності суб'єктів управління;

соціальна діагностика результатів впровадження соціальної технології;

аналіз процесу технологізації за всіма напрямами і на всіх етапах;

коригування цілей і завдань у ході впровадження технології;

організація інформаційного обслуговування всіх, хто є учасником впровадження технології.

Сучасний етап розвитку суспільства формулює перед соціологічною наукою дедалі більш прикладні завдання, наділяючи її соціально-інженерною функцією. Специфіка соціально-інженерної функції (порівняно з дослідними, де набуття принципово нового знання тягне за собою щораз нову розробку методик) висунула потребу і відповідного методичного забезпечення. При цьому його важливішою ознакою є можливість багаторазового використання відпрацьованих процедур для вирішення типових завдань соціального управління. Під таким методичним забезпеченням, що дає змогу тиражувати застосування стандартних алгоритмів, і розуміється соціальна технологія.

Залежно від масштабів проблем, що їх вирішує соціальне управління, можна виділити два типи технологій: технологію підготовки управлінських рішень і технологію їх реалізації. Якщо призначення першого типу технологій – вияв лише за допомогою різних методів соціальних резервів, то завдання соціальних технологій другого типу – практична реалізація знайдених резервів шляхом вдосконалення управління соціальними процесами.

За видами і характером тих змін, до яких вони приводять, всю різноманітність соціальних процесів можна поділити на три групи.

До першої групи належать ті соціальні процеси і явища, які охоплюють суспільство як цілісність і пов'язані з удосконаленням всієї сукупності суспільних відносин, з перебудовою й оновленням чи стабілізацією суспільства. Основною метою управління цією групою соціальних процесів є проведення суспільних перетворень пропорційно визріванню умов для них відповідно до суспільно необхідної норми.

Другу групу становлять соціальні процеси і явища, які ведуть до змін життя окремих соціальних верств, спільнот, груп, індивідів згідно з інноваційними процесами. Мета управління цією групою соціальних процесів – їх оптимізація, гармонізація інтересів особистості і суспільства.

Третя група – це соціальні процеси, пов'язані з витратами суспільного розвитку, деформаціями суспільства, соціальною девіацією. Мета управління ними – поступове й поетапне скорочення, мінімізація цих явищ.

Управління соціальними процесами методами тиску, як довела суспільна практика, неефективне. Найраціональніше управління ними можливе, по-перше, опосередкованим шляхом, методом формування комплексу сприятливих економічних, соціально-політичних та інших умов для їх нормального функціонування; по-друге, за рахунок ретельної розробки соціальних технологій щодо зміни чи стабілізації соціальних процесів, явищ.

Завдання соціальної технології – навчити людей раціональним соціальним діям, методам досягнення життєвих цілей. Мудрість виявляється не у знанні що робити, а в якій послідовності це робити і які можуть бути наслідки. Розробка й впровадження соціальних технологій – це магістральний напрям раціоналізації форм і способів людської життєдіяльності. Людям необхідно навчитися жити цивілізовано, грамотно будувати свою поведінку стосовно інших людей, навколишнього світу. Щоб опанувати такі технології, треба усвідомити два підходи до управління соціальними процесами – адміністративно-командний (на якому виросло кілька поколінь і залишки якого ще можуть довго тягти наше суспільство у зворотному напрямі від соціального прогресу і побудови соціально орієнтованої держави) і соціально-технологічний, який є альтернативою першому.

 

Cоціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики / Наукова збірка, ред. Скідін О. Л. – К. : Форт, 2007.

Городяненко В. Г. Соціологія. – К: Видавничий центр «Академія», 2002.