Держава як суб'єкт міжнародного приватного права

Актуальність теми дослідження. Держава є історично першим і основним суб'єктом міжнародного права. З точки зору міжнародної правосуб'єктності держава розглядається як сукупність трьох елементів - населення, суверенної влади та території. Держави є суверенними, тобто володіють верховенством влади в межах власних кордонів та самостійністю в міжнародних відносинах.

Міжнародна правосуб’єктність є основною ознакою суб’єкта міжнародного публічного права. Вона виявляється, як правило, у наявності прав і обов’язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права.

Міжнародна правосуб’єктність містить у собі ряд елементів, що характеризують суб’єкта міженародного права: право виступати на міжнародній арені від свого імені; право вступати у відносини з іншими суб’єктами міжнародного права; право брати участь у створенні норм міжнародного права; підпадання поведінки суб’єкта під дію норм міжнародного права; визнання суб’єкта МП в якості такого іншими суб’єктами МП та ін.

Сучасне міжнародне право обмежує суверенітет держав у двох основних сферах: у сфері охорони світового правопорядку, забороняючи агресію, та в сфері прав людини, визначаючи, що вони не є виключно внутрішньою компетенцією держави. Крім того, будь-яка держава може реалізовувати свої суверенні права лише в тих межах, в яких вони не порушують суверенних прав інших держав.

Норми, що визначають статус держави, реалізуються, в першу чергу, в Його правосуб'єктності. Таким шляхом визначаються положення держави в міжнародному співтоваристві, його потенційні можливості.

Міжнародна правосуб'єктність держави є універсальною, тобто держава приймає участь в утворенні норм міжнародного права, може в повному обсязі набувати та реалізовувати права, а також виконувати взяті на собі обов'язки. Проте названі вище випадки обмеження державного суверенітету призводять до того, що міжнародна правосуб'єктність держав має певні рамки.